День мого весілля розпочався просто чудово. Мені зробили чудовий макіяж, фотограф влаштував фотосесію. Мама пурхала навколо мене як метелик, говорячи про те, що нареченого ще немає.
-Скоро приїде, – сказала я мамі. -Не переймайся!
-Та час би, а то всі вже приїхали, треба було б конкурси проводити, – турбувалася мама.
Наречений хоч і спізнився, та приїхав. Я була цьому рада! Сказав, що пізно прокинувся, бо друзі влаштували йому парубочий вечір.
За кілька годин, коли всі гості вже сиділи у ресторані, ведучий запросив друзів нареченого сказати тост. У центр зали вийшло п’ять найближчих друзів мого чоловіка. Ілля – один із друзів – був вже сильно п’яний.
-Дорогий мій друже, я вітаю тебе з цим прекрасним днем, – почав Ілля. -Сьогодні ти прощаєшся зі своїм холостяцьким життям. Соковита блондинка, з якою ти розважався вчора, ніколи тебе не забуде!
-Так, стоп! – промовив ведучий і вихопив у Іллі мікрофон.
Зал затих. Я була в шоку. Мій чоловік мені зрадив? Не вірю. Я не розуміла, що відбувається. Гості дивилися один на одного. Ілля зрозумів, що ляпнув зайве.
Чоловік намагався мені щось сказати, але я його не чула, все було, як у тумані. Я вдарила його букетом і вибігла із ресторану.
Чоловік зізнався, що зрадив мене. Я рада, що дізналася про це в день весілля, а не через кілька років. Зараз ми розлучаємося.
Того вечора листопадовий дощ хльостав у вікна їхньої столичної квартири, наче хотів змити з фасаду…
Павло стояв на порозі своєї квартири, ніяк не наважуючись подзвонити у двері. Там, за дверима,…
– Таня! Ти? – гукнула Наталя Семенівна жінку у старому зеленому плащі. Вона була одягнена…
- Пані, не знаєте, автобус уже пішов? - до зупинки підбіг захеканий мужик. Саме мужик,…
Він брів нічним містом, сильно хитаючись, після прийняття доброї порції міцного. Куди забрів? Його це…
Їх завжди було троє, з дитячого садка. Смішно зізнатися, але в сорок два роки Ніна…