Сьогодні краєм вуха почула розмову двох жінок у трамваї. Одна скаржилася:
«Дочка не допомагає зовсім, розлінилася. Коли не попросиш, одні відмовки. Хто з неї виросте, не розумію».
Її співрозмовниця здивувалася:
«Стривай, Марічко, то їй же всього десять. Що вона тобі має робити? Дитина ж зовсім».
Марічка ж почала перераховувати все, що її змушували робити в дитинстві, і мені захотілося обійняти бідну жінку. Важке дитинство було в неї.
Згадую себе. Я любила допомагати мамі на кухні, з радістю нарізала салати. А ось прибирати не рвалася. Особливо витирати пил мені не подобалося. Я і зараз не фанат цього заняття, але тепер вибору немає — адже комусь треба утримувати будинок у чистоті.
Дочка не допомагає
Я настільки перейнялася розмовою двох дам у трамваї, що вирішила обговорити цей момент зі своїми подругами. Зустрілися після роботи ввечері і почали міркувати.
Галя все твердила, що без роботи дитина розлінується та виросте невміхою. Таня наполягала, що мами для цього й існують, щоб навчити дочку всьому по господарству. Христина ж говорила, що для роботи вдома існує прислуга. Я ж слухала та розуміла, що скільки людей, стільки й думок.
Галина: «Чим раніше навчиться прибирати, то краще заміж вийде»
Моя падчерка ось уже який рік сидить у нас на шиї. Хоч про тих, хто пішов на небо, або добре, або нічого, але я не розумію, як можна було виховати таку ліниву дочку.
Юля зовсім не поспішає переїжджати до Дениса, каже, що спочатку кар’єру зробити хоче, а не прибиранням та прасуванням займатися. Ну почекає Денис рік, другий, а потім знайде якусь господарську дівицю, і все, кохання закінчилося. Ні, щоб і шукати роботу, і будинок тримати в чистоті. А як вона думала? Така вона, доля жінки.
Тетяна: «Хто її навчить готувати правильно, якщо не мама»
Я, коли вийшла заміж, обомліла. Нічого не вміла готувати. Моя мама, земля їй пухом, теж була з цих, що завжди бережуть дитину від зайвої роботи. А мій Петро – любитель смачно поїсти. І вчорашнє не сприймає. Ох, як мені тяжко доводилося спочатку.
Постійно на телефоні сиділа із своєю сільською подругою. Вона вмілиця на всі руки. І закрутки навчила мене робити, і кашу смачну готувати. Коли в мене народиться дочка, обов’язково її вчитиму. Не хочу, щоб так складно їй довелося пізнавати господарські мудрості.
Христина: «Нездорово привчати дівчинку до того, що вона комусь повинна щось»
Я вважаю, гарна мати казатиме доньці, що вона в неї найкраща і гідна тільки найкращого. Нехай знає, що не її це життєвий шлях — вікна мити в будинку та їсти готувати чотири рази на день. Так і життя пройде. Цікавою треба стати, читати багато, бути успішною — тоді й життя так складеться, що не треба буде на кухні стирчати.
Слухала я своїх подружок і думала про те, що насправді у всьому головне почуття міри. Так, безумовно, важливо дочці передати свій досвід. Але й набридати з приготуванням, навіщо. Ще встигне дитя напрацюватись. Дідусь мій казав, що дівчатка мають багато спати, не дозволяв мамі будити мене рано на канікулах. Гарні були часи.
Думаю, головне завдання батьків все ж таки — подарувати дитині щасливе, не обтяжене дорослими турботами дитинство. Нашим дітям у житті не завжди буде легко. Добре, якщо у важкі моменти їм захочеться думками повернутись у минуле, згадати щастя, надихнутися та йти жити далі.
