Андрія та Світлану завжди жахливо дратувала релігійність матері. Вони були атеїстами і вважали, що всі мамині молитви — це повне марення.
Ну, кому це допомагає? Потрібно щось серйозне робити. Наприклад, заробляти гроші. Та й взагалі варто дивитися на світ реалістично. На Бога сподівайся, але і сам не схиб, як то кажуть.
Того вечора було чергове релігійне свято. Мама поверталася із магазину з продуктами. Вона хотіла приготувати смачну вечерю та порадувати сина з дочкою, у будинку яких жила.
Так вийшло, що свій власний будинок вона продала, щоби всі гроші віддати до церкви. Це сталося близько п’яти років тому. Саме тоді вона переїхала з молодшим сином до дочки та її чоловіка.
Ті були не надто щасливі приймати у себе несподіваних нових мешканців. Будинок у дочки та її сім’ї був зовсім невеликим, до того ж вона чекала на дитину. А тут раптово мати заявляється із братом. Влаштувала свою чергову релігійну витівку!
Мама Свєти та Андрія і раніше влаштовувала подібні речі. Якось вона віддала практично всі речі дітей до церкви. А ще, коли діти були меншими, до них додому вічно приходили якісь священики. Світлану з братом це лякало.
Світлана була щасливою, коли з’їхала від матері в будинок чоловіка. Він був далекий від віри та релігії. Разом вони старанно заробляли та планували, як житимуть далі. Все складалося добре.
І ось мама вирішила продати свій будинок. Тоді, п’ять років тому, Свєта з чоловіком були надто приголомшені, щоб не пустити матір та брата до себе. Брата було дуже шкода. Він був ще дуже молодий, щоб з’їхати від божевільної матері і жити самостійно.
І ось, через п’ять років, задоволена мама Свєти поверталася під дах, який їй дали дочка та її чоловік. Всі ці роки вона жила тут, приспівуючи.
Андрій зрідка вирушав на заробітки, адже мати вимагала, щоб він допомагав їй підтримувати церкву. Світлана дивилася на це все крізь пальці довгий час.
Але сьогоднішній вечір став останньою краплею. Світлана з чоловіком утримували не тільки свою сім’ю, в якій вже з’явилася мала, але ще й мати. Добре хоч брат ставився з розумінням і збирався з’їхати найближчим часом.
Мати зайшла у двір і побачила там похмуру дочку та сина. Ірина Степанівна завела свою чергову релігійну пісню про подяку. Потім почала щось говорити про свято і про Господа.
Андрій та Світлана мовчки стояли, чекаючи, коли мама закінчить свої звичні байки. Вони вже знали, що це лише маніпуляція, яку мати використовувала проти них довгі роки. Світлана зібралася з духом і почала:
«Мамо, вибач, але ти більше не житимеш із нами. Ми зняли тобі невелику квартиру в місті. Наш будинок більше не потерпить твоє марення. У мене народилася дочка, і я не хочу, щоб ти впливала на неї зі своєю релігією. Тому наші дороги розходяться. Андрій підтримує мене у цьому рішенні. Твої речі ми вже зібрали, тому жодної потреби заходити до будинку немає. Прощавай … »