Десять років тому я дуже покохала чоловіка. Зараз мені 42 роки, а йому 45. Почуття були взаємними і через три місяці я сказала, що дуже хочу дитину від нього. Він сказав, що допоможе завжди, хоч би як склалося далі.
Я за пів року завагітніла, ми зустрічалися, все було добре. Він допомагав у всьому, а на етапі реєстрування батьківства він мені зло сказав, щоб я не ставила цих питань ніколи більше.
Я народила сина. У документах було написано, що я одинока мати. А тим часом ми продовжували стосунки. Він став дуже добре заробляти, бізнес пішов угору і він просто став змінюватися на очах. З’явилася якась зарозумілість, почуття влади, лідерства. Весь цей час він жив із мамою. Він давно розлучений, є дочка від першого шлюбу.
Ми зустрічалися, спілкувалися, а після декрету він запропонував мені працювати у нього на фірмі, але щоб не було пліток, тримати в таємниці наші стосунки. Тоді я не розуміла всього, так була закохана в нього. Дівчата та його неадекватна з ними поведінка мене вводила у стопор. Він утік у відділ, де сидить дівчина, а потім із захопленням і тремтячими руками розповідав мені, яка вона гарна.
У нас були сварки та нерозуміння. Але це були перші дзвіночки. Мене просто трясло від усього. Почали психози, пила заспокійливе, розмовляла з ним. Мені все здається, що я перебільшую його відповідь. А потім він добудував свою хату, але не переїжджав, так і жив із мамою.
Він почав приховувати, що ми маємо стосунки навіть від зовсім сторонніх людей, які будували його будинок. Хотів, щоб ніхто не знав, що я його дівчина, хоча вже 8 років були разом і була спільна дитина. А що ховати? Це ж просто робітники?
Син підріс, і він через 8 років вирішив сам його офіційно всиновити та дати батьківство. Навіть не знаю, що людина мала в голові. Він почав приховувати мене від усіх. Я була просто дівчиною, котра працює на його фірмі. У нас немає спільних друзів, ми проводили час лише вдвох чи із сином. Мама його сказала, що ми сіли йому на шию, і вона навіть не хоче знати онука, хоча ми навіть незнайомі з нею. До вагітності я купила за свої гроші квартиру та машину, ніколи не просила нічого. Він допомагав сам синові та мені. На фірмі я отримувала як і всі.
І ось зараз після 10 років стосунків, я просто зрозуміла, що стала ненавидіти цю людину за таке її ставлення. Це нагромадилося. Він соромився мене та сина, приховував усе. Синові вже 9 років і він став його виховувати на свій лад, казати йому: «ти ще малий, ти ніхто, не особистість». Син просто не хоче, щоб він до нас у гості приїжджав. Він і раніше мало приділяв йому часу. А хлопчик хороший, але дуже емоційний і він його давить своїм лідерством. Але він вважає, що має своє виховання.
Я розумію, що треба розривати ці стосунки та тікати, і розумію, що всі ці роки я терпіла і не розуміла багато. Для чого цій людині потрібні були стосунки всі ці 10 років? Проводити час разом?
Я так заплуталася у всьому і просто розумію, що мені вже не вилізти з цього і потрібна допомога психолога. Просто хочу почути думку збоку.
