– До чого дід неприємний став! Ганяє мене, як падчерку за пролісками!- Киселя йому захотілося! Коли вже на той світ піде

– Хату я заповідаю своєму синові, Миколі Кудрявцеву, – доївши пельмені з рибою, заявив старий.

– Якому ще сину, ти в собі? – запитав його син Максим.

– Усі чудово чули кожне моє слово, Микола Кудрявцев – мій син, – піднявши вказівний палець угору, промовив дід. – Хочу, щоб ви донесли йому про мою волю!

Максим переглянувся з дружиною Ніною, і знизав плечима.

Про те, що Микола Кудрявцев, бізнесмен з райцентру, який іноді приїжджає в село, щоб побачити матір, виявляється їм рідня – Грибанови вперше дізналися.

Максим навіть припустив було, що батько замовляється, чи марить, тож запропонував йому до психіатра навідатися. На це дід Михайло, засмутився сильно:

– Я в повному здоров’ї!

І дістав із шафи фотокартку, заховану в цукорниці.

На пожовклому знімку була знята дівчина, вона стояла, притулившись до дерева, і була, такою собі, Оленкою з казки – личко було безневинне, товста коса опускалася на груди.

– Ну, і хто це? – хмикнув Максим.

Очі старого потеплішали:

– Це Дар’я Кудрявцева, мати Миколи. Кохання у нас було, та я пішов в армію. Коли повернувся, виявилося, що Даша одружена, у неї синок бігав. Ну, я й викинув її з голови, та пішов свататися до вашої матері.

Старий зазирнув у кухоль, який йому піднесла невістка. Розсердився, брязнув ложкою об стіл, і примхливо закричав:

– Знову чай? Кисіль хочу! Суничний!

У них не було суниці, тож Максим суворо повів бровою. Але дружина його, Ніна, одразу ж схопилася з лави, та побігла шукати ягоди.

– Буде тобі кисіль, батьку, буде, – кивнув головою син. – Значить, хочеш ти, щоб я Миколу покликав до тебе? І озвучив йому твою волю? – крякнув Максим, скоса подивившись на батька.

– Так! – тонким голосом скрикнув дід. – Нехай прийде до мене найближчим часом!

– Буде тобі й кисіль батько, і Микола до тебе з’явиться, а тепер лягай відпочивати, – улесливо попросив Максим.

Він узяв батька під руки, й вивів з-за столу. Старий йшов абияк, схопившись за поперек, ліг у ліжко, приховане за шторами, та зажадав увімкнути телевізор:

– Канал “1+1”!

Йому і пульт не потрібен був, син одразу ж увімкнув усе сам.

Жили вони всі разом у великому, але старому будинку. Батькові, як старшому члену сім’ї, виділили найкраще місце біля печі, повісили штори, щоб відділити його закуток, і Михайло лежав усередині, як падишах у критому паланкіні.

Максим зітхнув, почухав лисину, випнув пузо, обхопив його за звичкою двома руками, й пішов у двір.

А у дворі лаялася дружина Ніна:

– До чого дід неприємний став! Ганяє мене, як падчерку за пролісками!

Вона оббігла пів села, ніде ягід не знайшла, і зібралася на узлісся. Надягла на плечі стару куртку, взулась у гумові чоботи, і взявши з собою хустку і кухоль, пішла через городи, лаючи діда.

– Киселя йому захотілося! Коли вже на той світ піде, стільки років нас мучить!

– Потерпи Нінка, недовго йому лишилося, сплюнув Максим, і подивився на будинок.

У недолугого старого були накопичення на рахунку, технікою був забитий весь двір. До цього ж у діда у власності була квартира в місті.

Батько успадкував її від свого старшого сина Бориса, що передчасно пішов із життя, встигнувши заробити на квартиру, розумним хлопцем був, не встиг одружитися.

Максим був другим сином, не коханим. Нічого в житті не досяг, крім того, що завів сім’ю, на житло не заробив, жив з батьком. І багато років облизувався на міську квартиру брата.

Проте, старий хитрий був, знав, що віддавши квартиру синові, залишиться без догляду. От і знущався з Максима з Нінкою, відчувши владу над ними.

Заради такої спадщини, Максим із дружиною готові були заглядати батькові в рота, виконувати всі його забаганки.

Тому що, дід шалений був, багато разів намагався зробити дурниці: то одружуватися з самотніми старенькими бажав, то в секту вступити, то в ченці постригтися. Йому був потрібний нагляд.

Максим був неприємно здивований звісткою про позашлюбного сина батька.

Це що ж виходить, старий вирішив незаконного сина визнати, та відписати йому при житті хату?

Ну, хай так. І добре що він зараз сказав, у такому разі Максим встигне підготуватися до непередбачуваного: він продасть худобу, яка є у батька, вивезе з двору до сватів трактор, мотоцикл, бензокосу, та інструменти.

І забере всю побутову техніку, та меблі з дому. А сама хата вже стара, так і бути, нехай шикує батько, відписує хатинку бастарду.

Головне, щоб квартирка в місті не “пішла”, добре, що Максим встиг зареєструватися в ній.

Микола Кудрявцев був чоловіком п’ятдесяти шести років, Максим його особисто не знав, але завжди кивав йому головою під час зустрічей.

Кажуть, у райцентрі, де Микола жив, він мав власну автомийку, яка приносила дохід. Чоловік він був спокійний, мав трьох синів, які всі вийшли в люди, та влаштувалися непогано в житті.

Словом – позитивна людина. Максим заявився до нього на автомийку, загнав свою стареньку автівку, і почекав зручний момент.

– У мене до тебе справа, Миколо Михайловичу. Дуже важлива.

– Ну кажи, якщо не жартуєш.

Максим глянув просто у вічі “брату”.

– Батько мій, Михайло Кузьмич, попросив, щоб ти прийшов до нього.

– З якого дива? – Змінився раптом тон Микола.

– Каже, хоче вам будинок заповідати, – знизав плечима Максим. – Та ви приходьте до нас, і дізнайтеся все самі.

Обличчя Миколи змінилося. На щоках заграли жовна, і погляд став сталевим.

– Ніколи… Я до нього на уклін не прийду, – заявив він. – Так і перекажи йому.

– Та що там між вами? – здивувався вголос Максим. – Який собака пробіг?

– Це вас не стосується, – глухо промовив Микола. – Вибачайте, але я внесу вас у чорний список, більше не приганяйте до мене машину мити, все одно не прийму.

Його словами Максим був приголомшений, і повернувся в будинок, не знаючи, що й відповісти батькові. Чим батько так образив хлопця, от би дізнатися.

Коли батько знову став капризувати, й зводити всіх у хаті своїми забаганками, Максим зібрався з духом, і передав батькові відповідь Миколи.

Він одразу притих, і замкнувся в собі. А на ранок виявилося, що він покинув цей світ. Те, що сталося, було на руку Максимові, тепер будинок опинився в його повному розпорядженні, жодного заповіту татусь не залишив.

– Ну ось і добре, – примовляла дружина Ніна. – Скільки крові нам свекор попив. Повірити не можу, що позбулися його!

У новорічні свята Максим опинився у компанії, де святкував і Микола, тож, бувши під хмелем, Максим і поставив питання “брату”.

– А скажи, що сталося такого, що ти від спадщини мого батька відмовився?

Микола глянув на гостя, і насупився.

– Бо мені від нього нічого не треба. Він мою матір обдурив по молодості. Спокусив, наобіцяв золотих гір, а коли мати моя понесла – відхрестився.

Скільки разів моя мати підходила до нього, просила одуматися. І мої дід із бабусею приходили до Грибанових у будинок із пропозицією зіграти весілля. Так Михайло став усе заперечувати, обмовив мою матір, сказав що вона гуляла з усіма.

Коли я був маленьким, мати ще довго мене приводила і показувала йому, мовляв, подивися, на тебе схожий. Та тільки не до пуття все було. Батько мій уперся, як баран рогом, і твердив, що я не його син.

Потім, коли я підріс, став усвідомленим, мати розповіла мені про все, показала батька. Тоді я і помітив, що при зустрічах, “татко” гидливо відвертається від мене і мами.

Багато хто в селі знав про те, що я його син. А він принижував мене, демонстративно обходячи за кілометр, ставлячись, як до простуватого.

Я, як усі пацани, мріяв про батька. Я навіть чатував його спеціально на вулиці. Але в нього свої діти підросли, він няньчився з ними, носив їм подарунки. А я… ховався під кущем, і спостерігав за ним.

Мені не потрібний ваш будинок. З чого це раптом, на старості років, він покаявся, і почав шукати зустрічі зі мною?

Навіщо я йому знадобився? Вирішив вимолити прощення за гріхи свої? Так хрін йому! Давно він мені не потрібний став.

Максим слухав Миколу, підперши голову рукою, і ліниво жував. Перемелюючи щелепами їжу, роздумував про те, що покійний татусь на старості років недарма почав тягтися до свого не визнаного сина.

Бо Микола, хоч і виріс без батька, зумів вибитись у люди, та нажити добра. Він досяг всього, чого не зміг Максим.

Ніколи тато не зважав і на Максима, казав, що той виріс безглуздим. Тому й ганяв його з дружиною, як слуг. Невже старий вважав, що помилився в житті, не на тій одружився, і власний син у нього гірший за Миколу?

Усвідомлення цього викликало щемливий біль у душі чоловіка. Микола жив з образою на батька, але й Максим теж.

Грибанови поїхали з села в місто, стару хату батька закрили на замок, забили в ній вікна дошками, та забули про неї, як і про діда Михайла…