– До нас моя сестра Ганна з родиною на якийсь час переїде, – ошелешив дружину Савелій

У квартирі подружжя уже третій день тиша. Олена вставала о пів на сьому ранку, по дзвінку будильника. Приводила себе до ладу, пила каву, яку вже третій день варила тільки для себе, і рівно о сьомій залишала квартиру.

Відразу після цього підіймався Савелій. Він сам смажив яєчню, варив каву. Сьогодні він не знайшов випрасуваної сорочки – довелося вмикати праску. В результаті, чоловік мало не запізнився на роботу.

Вечори теж проходили у тяжкому мовчанні. Олена навіть вечерю не готувала. Сама вона заходила перекусити в кафе, де заразом могла досхочу поспілкуватися з приятельками, щоб потім весь вечір мовчати вдома.

Причиною всього, що зараз відбувалося у їхній сім’ї, став скандал, що розігрався в неділю. Хоча, якщо чесно, почалося все два роки тому, майже відразу після весілля Олени та Савелія.

Олена пам’ятала той день, коли свекруха прийшла до них і поцікавилася:

– Олено, ти коли плануєш Савелія у себе у квартирі зареєструвати?

– А навіщо? У мене такого у планах не було. У нього вже є реєстрація в місті.

– Даремно. У всьому важливий порядок. Людина має бути зареєстрована там, де вона фактично проживає, – сказала Лариса Петрівна.

– Ви не маєте рації, – ввічливо поправила її Олена. – Зараз навіть у деяких бланках є два рядки: в одному вказується адреса, за якою людина зареєстрована, а в іншому – та, де вона живе. Інша річ, якби Савелій був зареєстрований десь в області – тоді, звісно.

Лариса Петрівна невдоволено підібгала губи й змовчала, але потім, протягом двох років, при кожній нагоді любила повторювати, що Савелій живе у квартирі дружини на пташиних правах.

А одного разу Олена випадково почула, як Лариса Петрівна повчала сина:

– Ти, Сава, грошей на комуналку Олені не давай, і ні на який ремонт не погоджуйся. Її квартира – от нехай все сама і робить, якщо така розумна.

Але вона і так сама оплачувала всі рахунки, а коли у ванній почали відвалюватися кахлі, Олена не стала звертатися до чоловіка – просто викликала телефоном майстра, який прийшов, все заміряв, і через тиждень ванна вже сяяла новими кахлями.

Олена думала, що свекруха заспокоїлася, але останні події показали, що то був не спокій, а просто затишшя перед буревієм.

У неділю Лариса Петрівна прийшла до них із самого ранку – вони ще навіть не поснідали. Поки Олена допікала оладки, Савелій у кімнаті розмовляв з матір’ю.

Коли Олена увійшла, щоб запросити всіх до столу, вона почула лише кінець розмови:

– Ви подумайте, як буде краще: можна віддати їм одну кімнату, але найбільшу, а можна ті, які менше, а вам у великій розташуватися, – сказала свекруха.

– Кому і що ви тут віддавати зібралися, Ларисо Петрівно? – Поцікавилася Олена.

Свекруха допитливо подивилася на Савелія, і той, відкашлявшись, сказав:

– Оленко, до нас Ганна з родиною на якийсь час переїде. На місяць-другий, доки вони в місті не влаштуються.

Олена навіть здивувалася від такого нахабства – вона чудово знала, що собою уявляє сім’я старшої сестри Савелія, і не хотіла бачити ні саму Ганну, ні її чоловіка Григорія. А тут їй повідомляють, що вони житимуть у її квартирі!

Ганна була на шість років старша за Савелія. Вона рано вийшла заміж і швидко розлучилася, проте встигла стати мамою сина. Після розлучення Ганна з дитиною повернулася у двокімнатну квартиру батьків.

Другий чоловік Ганни – Григорій – жив не у місті, а у селищі, у будинку своєї матері. Ганна переїхала туди та стала мамою другого сина.

А зараз Савелій повідомляє Олені, що Ганна, Григорій та двоє їхніх хлопчаків – семи та двох років – оселяться тут. Зважаючи на те, що Гриць майже щовечора звик заглядати у склянку, це було погане рішення.

– Це з якого такого переляку? – не втрималася Олена.

– У місті з роботою простіше, до того ж дітей треба до школи та в садок оформляти – реєстрація потрібна. І де їм жити? У нашій двокімнатній? А у вас тут майже вісімдесят метрів – розміститеся, – заявила Лариса Петрівна.

– Навіть не розраховуйте! – Відповіла Олена.

– Послухай, ніхто ж не каже, що вони житимуть у нас завжди, – спробував умовити дружину Савелій. – Усього пару місяців! Адже це рідня – треба допомогти!

– А коли твоя рідня мені допомагала? – Поцікавилася дружина. – Коли я з апендицитом в лікарню потрапила, до мене лише моя мама приходила. Ти мені кілька разів подзвонив, а Лариса Петрівна про мене й не згадала.

– Я Савелію допомагала – готувала йому, у квартирі прибирала, – заявила свекруха.

– Допомогли: плиту всю загидили, пательню спалили. А квартира виглядала так, ніби у ній весь ваш табір ночував.

– Я після лікарні сама не змогла привести все до ладу – довелося викликати клінінг. Дякую за допомогу! Не житиме тут ніхто сторонній! Спробуєте заселити – викличу поліцію. Усе!

– Ну ти й стерва! – Сказала, ніби виплюнула, Лариса Петрівна.

Савелій пішов з матір’ю і повернувся лише ввечері. Проте, з того часу з дружиною не розмовляв.

Тиждень добігав кінця, але у квартирі так і панувала мовчанка. А у п’ятницю, коли Олена прийшла з роботи, вона побачила біля під’їзду Ганну.

– Піднімімося у квартиру, поговоримо, – попросила сестра чоловіка.

– Тут поговоримо, – відповіла Олена і присіла на лаву поруч із Ганною.

– Олено, ти зрозумій, нам справді треба десь жити, але винаймати квартиру дуже дорого, – почала вона. – А у вас велика квартира. Нам місяця на два-три. А потім ми щось винаймемо.

– Ти думаєш, що за три місяці квартири подешевшають?

– Ні, звичайно, але Гриша вже пів року не працює, нам зараз нема на що орендувати. А потім знайде роботу.

– Аня, ти собі хоч не бреши! Якби твій Гриша хотів працювати, він би вже орав, і квартира у вас уже була б своя. Ти хочеш сказати, що зварювальник не може знайти роботу?

– Не сміши мене. Я, звичайно, розумію Ларису Петрівну: вона втомилася тягнути всю вашу родину, але підставляти їй плече я не буду.

– Правду мати сказала: ти жадібна та безжальна! Не всім у житті так пощастило – трикімнатна квартира на халяву дісталася, – злісно сказала Ганна.

– Щоб купити мені цю квартиру, мої батьки багато працювали, а тепер вони на пенсії, і я допомагаю їм. Тож, отримати все на халяву хочете лише ви з Гришею, – відповіла Олена.

Вона підвелася і пішла, залишивши Ганну біля під’їзду.

Савелія вдома не було. Олена перевдяглася, взяла деякі речі й вийшла з дому.

Потім вона заїхала до супермаркету, де купила продукти за списком, який скинула їй мати, та поїхала до батьків на дачу.

Повернулася Олена тільки в неділю о шостій годині вечора.

У квартирі пахло борщем і було дуже галасливо. Олена пройшла до кімнати: тут зібралася вся родина: Ганна, Григорій, Савелій, Лариса Петрівна.

Вони навіть свекра з собою притягли – Юрій Михайлович сидів у кріслі та розгадував кросворд, не звертаючи уваги на гамір і метушню, яку влаштували його онуки – діти Ганни.

– Чим завдячую такому збіговиську? – Запитала Олена. – Ви чого сюди прийшли?

– Поговорити треба, – відповіла за всіх Лариса Петрівна. – Хочемо, щоб ти, дивлячись у вічі всій родині, відповіла на запитання: пустиш Ганну та Григорія з дітьми у квартиру, чи ні?

– Я, на мою думку, вже чітко вам відповіла: ні! Від того, що ви зібрали тут цей натовп, моя відповідь не змінилася, – сказала Олена.

– Ну тоді, – Лариса Петрівна зробила багатозначну паузу, – тоді Савелій з тобою розлучиться.

Вона сказала це і, гордо задерши підборіддя, подивилася на Олену. Що вона хотіла побачити на обличчі невістки? Паніку? Жах? Горе?

Олена посміхнулася:

– Чудово. А зараз я попрошу всіх, окрім Савелія, покинути квартиру.

– Савелій теж піде зі своєю родиною! – Заявила свекруха.

– Звичайно, піде, тільки йому треба зібрати речі. Ви почекайте його внизу – допоможете донести, бо він один не впорається, – сказала Олена.

Коли сім’я покинула квартиру, Савелій підійшов до дружини:

– Олено, я взагалі розлучатися з тобою не збираюся. Мама це просто так сказала, вона хотіла, щоб ти поступилася і дозволила Ганні пожити в нас.

– А знаєш, ніяких нас уже давно немає: є я – і твоя велика родина. Ти не хочеш розлучатися, зате я хочу! Тому давай швиденько зберемо твої речі й в середу зустрінемось у РАЦСі – подамо заяву.

Олена дістала пару валіз та велику дорожню сумку і почала складати речі чоловіка. Він намагався її вмовляти, обіцяв, що подібне ніколи більше не повториться, запевняв Олену в тому, що він її кохає. Вона мовчала й акуратно пакувала його гардероб.

Закінчивши з речами, Олена поклала в сумку ноутбук Савелія, та подала йому.

– Тримай, не впусти. Давай я допоможу тобі до ліфта все дотягнути. А внизу тебе зустрінуть.

Коли Савелій пішов, Олена оглянула квартиру:

– Ну, ось, хотіла відпочити, але доведеться до ночі робити прибирання, – подумала вона і, переодягнувшись, взялася до справи. Чи було їй прикро – так.

Прикро, що людина, яка присягалася кохати, підтримувати, захищати – і в горі, і в радості – зрадила! Зате відчула полегшення. Краще сталий мир, ніж затяжна боротьба…

А ви як вважаєте, вона слушно вчинила? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки.