Дочка останнім часом відмовлялася їздити до бабусі, до істерик доходило. Довго не могла з’ясувати причину, а тепер нарешті дізналася. Виявилося, що мама змушувала її сидіти із двоюрідним братом, якому лише два роки. А якщо щось йшло не так, то бабуся на неї кричала. Дочці всього шість років нещодавно виповнилося. Мама ж нічого такого у своїх діях не бачить.
У нас із чоловіком поки що одна дитина – шестирічна донька Аліса. Але незабаром у неї з’явиться братик, я зараз на шостому місяці. Я поки що працюю, тому часто доводилося залишати доньку з нянею, бо в садку то карантин, то хтось хворіє, то сама дочка з нежитю.
Мені ж зараз брати лікарняні не з руки, надто сильно втрачаю гроші, няня виходить дешевше. До того ж ми брали її не на весь день, а до обіду. Після обіду з роботи звільнялася свекруха та забирала дитину до себе чи сиділа у нас. Моя мама брати внучку не могла, вона працювала, тому займатися дитиною їй ніколи.
Але приблизно чотири місяці тому мама вийшла на пенсію та запропонувала не морочитися з нянею та не підривати свекруху.
– Давай ви мені трохи доплачуватимете, а я буду забирати з ранку внучку і ввечері привозити. Тут і мені допомога на пенсії, і вам менше мороки.
Я з радістю погодилася. Все-таки мені було спокійніше, коли Аліса була з бабусею, ніж із чужою тіткою. Та й свекруха зможе зайнятися своїми справами, вона і так нас сильно виручала.
Перші два місяці ніяких проблем не було, а ось потім дочка почала вередувати.
– Не хочу до баби Тоні, хай краще баба Галя мене забере, – скиглила дочка, але добитися від неї причин такого вибору мені не вдавалося. Мовчала вона, як партизан.
Останній місяць донька майже не ходила до саду. Щоранку був бій, щоб відправити дитину до бабусі. Я питала, чому вона так не хоче до бабусі, але Аліса обмежувалася лише фразою “просто не хочу”. Запитувала у мами, але вона тільки здивовано підводила плечі.
Минулого тижня у нас капітально затопило офіс, тому об одинадцятій годині нас розпустили по будинках. У приміщенні без опалення та електрики нам робити не було чого. Я вирішила одразу поїхати до мами, забрати дитину, дзвонити не стала, все одно вони мають бути або вдома або десь поблизу.
Мама була здивована, побачивши мене, а я була здивована, побачивши заплакане обличчя дочки.
Почала з’ясовувати, що сталося. Дочка захлинаючись сльозами сказала, що бабуся її на неї накричала, бо Гоша перевернув тарілку з кашею. Гоша – мій племінник, дворічний син мого брата. Про те, що він теж у бабусі, я не знала.
Мама сказала, що попросила доглянути, поки вона на хвилинку відлучилася.
– Кого ти попросила доглянути? Одну дитину за іншою? – Не зрозуміла я. – Гаразд, попросила глянути, а лаяти-то навіщо?
Мама сплеснула руками та сказала, що в неї голова розболілася. Взяла на руки Гошу та пішла до зали. Я взагалі не зрозуміла, що сталося. Забрала доньку, ми поїхали додому, мати навіть проводити не вийшла.
Дорогою дочку ніби прорвало. Вона розповідала, що мама постійно практикувала, щоб Аліса доглядала брата. Дочка ніби й не проти була, їй подобалося з ним возитися, але бабуся часто лаялася, якщо Аліса не встигала припинити пустощі брата, як сьогодні, наприклад.
За словами доньки, бабуся ними майже не займалася.
– Вона у себе в кімнаті на машинці шиє, а ми з Гошею повинні тихо грати, щоб її не відволікати. Але мене Гоша не завжди слухається. А вчора Гоша впав, стукнувся та заплакав, а мене бабуся в куток поставила.
Я була, м’яко кажучи, зла. Мамина поведінка у мене в рамки адекватності не вписувалась. Але я розуміла, що у все, що каже дитина теж вірити не варто, тож вирішила уточнити у мами, що відбувається.
– Так, я доглядала і за Гошею, і за Алісою. Але на пенсію не сильно розмахнешся, тому я знову почала на замовлення шити. Деякі замовлення термінові, тому мені потрібно зосередитись. Алісу я ні про що надприродне не прошу, просто доглядати брата. Якщо що, я поряд, просто перебувати з ними постійно я не маю можливості.Я обурилася такою простотою. Кажу, це ненормально, що одна дитина за іншою доглядає, а ти її ще й караєш, що недогледіла.
– Аліса вже цілком доросла дівчинка, щоб справлятися з такими завданнями. Тим більше нехай тренується, у неї скоро свій братик з’явиться, – відповіла мені мама.
Я зрозуміла, що розмовляти з нею марно. Просто тепер дочка до бабусі їздитиме лише зі мною. Та й нехай у неї скоро буде молодший брат, це не означає, що я планую зі старшої дитини зробити няньку для молодшого. Вона досі маленька дівчинка, вона не повинна стежити за іншими дітьми.
Мама вважає, що я висмоктала проблему з пальця, а Аліса просто вередує, і щиро не розуміє, чому я відмовилася від її допомоги. Не потрібна мені така допомога, я краще за старою схемою робитиму, а там і до декрету близько.