Ми з чоловіком прийшли якось в гості до моєї сестри Насті, вона якраз 2 народила, хрестини робили. Ну, ми привітали як має бути, подарунок зробили хороший, дитятко на руках потримали і сіли за стіл.
Але мій чоловік все ніяк не міг заспокоїтися, все бігав гуди сюди від колиски до столу, так йому Лорочка сподобалася. Мені доречі також, не дитина – янгол.
Та і сестра у мене вже дай Боде 37 років, вже немає того запального авантюризму, спокійна стала, відповідальна. Старшому сину 13, різниці в віці, звісно, велика, але нічого, підіймуть на ноги.
Прийшли ми додому, і тут мій благовірний уявляєте що каже, що теж хоче дитятко. Я спочатку подивилася на нього як на самі знаєте кого, а потім подумала,чому б в ні. Єдине ще мене бентежило, так це те, що Яна, наша старша донька могла б ревнувати.
Але разом з тим мені 41, Яні вже 17, самій он скоро заміж, зрозуміє – думала я. Але як же я помилялася.
Ми ще раз обговорили це питання з чоловіком і вирішила спробувати, якщо відразу би не вийшло, то у всякому разі я не картала б себе за те, що бодай не спробували привести в цей світ ще одне янголятко.
Я пішла по лікарям. Все таки 41рік не малий вік, тому перед такою відповідальною справою мені хотілося обов’язково бути напоготові.
Я здала всі аналізи, пройшла курси, навіть почала задивлятися на дитячі речі. Яна то доросла, ще рік і випорхне, а ми з чоловіком молоді, та і можемо собі дозволити, обидва працюємо, є навіть якісь заощадження.
Вирішили все ж з донькою поговорити. Я почала з того, що це все в перспективі, а вона як заводах, мамо, ти що, роби аборт. Намагалася пояснити що ще нема що робити, але моя доня перетворилася на чудовище якесь, стільки вона мені наговорила.
А я от сиджу і думаю, таки буду народжувати, не на зло, а собі на радість. Чи я не права? Невже 41 це вже пізно?
