Це важко стати вдовою в 30 років. Та ще й із маленькою дитиною на руках. Але так, мабуть, мені було призначено. Чоловік пішов молодим і всі тягарі та негаразди ми долали з донькою разом. Пощастило, що працювала я одразу після закінчення інституту, і материнство не вибило з мене залишки професійних навичок.
Проте було дуже важко. Ми економили на всьому, на чому було можна, я прокидалася рано, приходила додому дуже пізно. Дякую, мати допомогла з Кариною. Вона няньчила, навчала, готувала, якщо на це вистачало часу. Трохи пізніше полегшало: дочка підросла і на неї вже не потрібно було витрачати стільки уваги.
Перші 5 років я не могла і подумати про те, щоб почати шукати якогось нового, іншого чоловіка. Я розуміла, що дівчинці потрібен батько, але не могла себе пересилити.
Далі розпочалося навчання, дорослішання дитини. У цей період ми неабияк потріпали одна одній нервів, але потім, на щастя, помирилися. У неї, бачите, почався той самий складний вік. А я лише хотіла спокою і хоч якоїсь віддачі та відповідальності.
Коли розпочався інститут, ми негласно вирішили не лізти у справи одна одної. Я могла лише побіжно поцікавитися її хлопцем, але нічого більше. Вона вже доросла, а мені треба тримати свої інтереси при собі. Так, мабуть, зараз усі живуть.
Десь у той момент один мій колега запропонував мені піти разом до театру чи ще кудись. Якось мило, але дуже стримано виявляв знаки уваги.
У нас було кілька побачень, які втім, ні до чого не привели. Я була ще не готова завести нове кохання. А він, своєю чергою, не міг забути колишню дружину. Загалом усе закінчилося, не встигнувши початися.
З іншого боку, я хоч і ненадовго, але відчула себе жінкою. З залицяннями, дзвінками, несміливим букетом квітів зовсім не доречно. Так, з того часу минув час.
Карина тепер одружена. У неї з’явилася дитина, а в мене онук. Хороша сім’я, зять мені дуже подобається. Я бачу, що він пристосувався до непростого характеру дочки, отже, любить її по-справжньому.
Я вже не молода. І не розраховувала на якісь ніжні почуття у своєму віці. Життя пройшло повз, але зате дало мені можливість підняти дитину і самій залишитися чесною, нормальною людиною.
Тому мені було вдвічі дивніше познайомитися з одним дуже цікавим чоловіком, який, до того ж, виявився, як і я, давнім вдівцем. Я також, як виявилося, йому сподобалася. Ми разом багато гуляємо, розмовляємо.
Оскільки його робота була пов’язана з постійними від’їздами, багато часу Сергій провів закордоном. Тож співрозмовник із нього вийшов дуже розумний та цікавий.
Але Карина наш союз дуже не схвалює. Їй зовсім не подобається все, що стосується мого нового кавалера. І те, що він більшість свого майна передав дітям. І те що він молодший за мене, нехай і на 3 роки. Навіть його вуса дратують доньку. Хоча в самої чоловік носить довгу бороду. А я все зрозуміти не можу, коли це скінчиться.
Так, з Кариною ми, як і раніше, дружні. Хоча вона заходить у гості не частіше ніж раз на місяць. Вона моя дочка, тому має право висловити свою думку щодо мого вибору. Хто знає, раптом він стане їй вітчимом?
Але стільки негативу і на порожньому місці. Я навіть кілька разів брехала їй, що ми вже з Сергієм давно не бачилися. Але так продовжуватися довго не може.
Не збагну, що вибрати. Пожертвувати своїм щастям на старості років. Або остаточно посваритися з єдиною дитиною, якій, по суті, я присвятила своє життя. Так чи інакше нічого хорошого ця ситуація не обіцяє.
Можливо, якщо запросити їх усіх за стіл, ситуація хоч якось покращиться. Або ж буде грандіозний скандал. Не знаю, але час покаже.
