Запах шашлику висів над ділянкою густою, ароматною завісою. Вишневе вугілля шипіло, гублячи малинові іскри. Ангеліна, почувши знайомий голос, обернулася.
Оксана, зовиця, вже впливала на подвір’я, картинно розводячи руками та оглядаючи свіжостругану дитячу гірку, пісочницю та каркасний басейн.
За нею, як баржа на буксирі, тягся чоловік із численними сумками та пакетами, а двоє дітей, ровесників її дітям, уже мчали до гойдалок.
Андрій, визирнувши з-за рогу будинку, де прикрашав фасад, кинув швидкий погляд на дружину. Оксана, не чекаючи на запрошення, принюхалася і посміхнулася.
– Братику, вистачить зображати робочий вигляд. Ми тобі пінного захопили, холодного. Давайте до столу, чи що? Я з голоду пухну.
Ангеліна зняла останній шампур, поклала на блюдо та накрила фольгою. Потім розвернулась, уперла руки в боки та з викликом оглянула гостей.
– Їжі немає.
– У сенсі? – Оксана хихикнула, але якось невпевнено. – Нічого, ми зачекаємо. Дітей тільки погодуй, у тебе он м’яса на них вистачить. Тільки салатик зроби, я бачу, теплиця ломиться від помідорів та огірків. Хоча краще поріж так.
– Вам не буде їжі. Шашлик розрахований рівно на чотирьох. На мене, Андрія, Лізу та Матвія. Я не чекала на гостей. Вашим дітям я можу розігріти вчорашній суп із вермішеллю.
– Вам, Оксано, можу нагадати, що магазин за п’ять хвилин їзди, мангал можу позичити. Овочів не дам, планую закрутити їх на зиму.
Повисла тиша, в якій виразно рипіли гойдалки та дзвінко реготали діти.
Історія ця тривала два роки, відколи вони купили ділянку. Через пару тижнів Оксана вперше приїхала «привітати з новосіллям» і захопилася:
– Боже, як класно ви зробили куточок і басейн! Діти, дивіться, тут рай!
Ангеліна тоді ще не розуміла масштабу трагедії, навпаки, раділа, що її дітям є компанія.
Спершу Оксана із сім’єю приїжджала до них раз на місяць. Потім – кожні вихідні. Без дзвінка, попередження – просто відчиняючи хвіртку.
Ангеліна хапалася за голову, грошей не вистачало катастрофічно: будівництво їло всі вільні фінанси.
І кожен візит зовиці висмоктував із сімейного бюджету гроші – фрукти дітям, м’ясо на шашлик тощо. Вона лаялася з чоловіком, Андрій м’явся, обіцяв поговорити із сестрою. І поговорив.
На жаль, результат був зовсім іншим. Через пару днів йому зателефонувала мама, яка вже давно щасливо живе в Іспанії з новим чоловіком:
– Твоя дружина дорікає моїм онукам шматком хліба?! Ми тобі чужі стали?
Після тієї розмови Оксана приїжджала з виглядом королеви, щиро вважаючи, що їй усі винні та відчуваючи за спиною підтримку.
Ангеліна знову почала сваритися з чоловіком, а потім її осяяло. Навіщо вона викроює останні гроші, щоб купити фрукти та пригостити племінників?
Вони їй ніхто, краще вона придбає мішок цементу. Андрій мовчить, боягузливо ховаючись за її спину? Та начхати, вона більше не буде нікому догоджати!
– Ти на нас не чекала? Андрію, ти чуєш? Твоя дружина нас виганяє!
Андрій відкрив рота, перевів погляд із сестри на дружину.
– Оксано, – видавив він, – у нас, правда, грошей немає. Може, ви зганяєте за сосисками, а ми поки що…
– Ні, – перебила його Ангеліна. – Досить нас об’їдати! Совісті у вас немає, – мало не плачучи, сказала вона. Адже тільки позавчора розмовляла з чоловіком, і він обіцяв приструнити сестру, а зараз що? Підтримки – нуль!
Зовиця скривилася від огиди:
– Працюй більше, щоб грошей вистачало. Я не до тебе, я до брата приїхала!
Ангеліна закричала, почервонівши від образи:
– Годі, ми на вас не чекали й вам не раді! Ми з Андрієм заощаджуємо на всьому, мої батьки мені допомагають, а твої візити тягнуть гроші!
– Ти хоч раз привезла хоч щось до столу? Пінне? Так ти ж його й вижираєш, ще й чоловіка мені розбещуєш!
Оксана різко обернулася до брата. Її очі блищали від злості, й, навіть, трохи трусило:
– Андрію, вона нас ображає! Мама мала рацію – ти зв’язався з істеричкою!
Андрій спробував згладити ситуацію. Підійшов до дружини, взяв її за руку:
– Сонечко, годі. Що нам, огірків шкода?
Ангеліна струсила його руку і злісно сказала:
– Андрію, вибирай. Або ти кажеш сестрі, що її безплатний курорт зачинився, і вона їде прямо зараз, бо її не звали. Або залишаєшся з нею та її «пінним», а я забираю дітей і їду до батьків. Вибирай!
– Ти чув, Андрію?! Погрожує розлученням, – скрикнула Оксана. – Добре, ми їдемо, Сашко, збирай дітей. Мама завтра про все дізнається.
– Хоч зараз дзвони, — знизала плечима Ангеліна.
Оксана схопила сумку, стусаном відправила чоловіка до машини та гаркнула на дітей:
– Швидко в тачку! Жодного басейну, жодної їжі – вас тут ненавидять! – Грюкнули дверцята, заревів двигун, і ділянка поринула в оглушливу, дзвінку тишу.
Андрій стояв посеред двору в заляпаній фарбою футболці, і вигляд у нього був такий, ніби він пройшов через усі кола пекла. Ангеліна пішла заспокоювати дітей. Через пів години пролунав дзвінок.
Андрій відповів. Ангеліна чула, як зі слухавки долинає істеричний, майже верескливий голос – слів було не розібрати. Чоловік говорив спочатку тихо, потім голосніше. Вона тільки розібрала:
– Так, я вибрав дружину! – Ти хоч раз запитала, чи є у нас гроші? – Оксану я люблю, але вона знахабніла! – Ні, я більше не дозволю робити з мого будинку прохідний двір!
Через пару хвилин він жбурнув телефон і втомлено сперся на стіну будинку.
– Мама сказала, що більше ні я, ні мої діти для неї не існуємо. І сестра також.
– Переживемо.
Увечері вони сиділи на веранді та пили чай. Вона бачила, що чоловік переживає через цю ситуацію, але щиро не розуміла, у чому їхня вина.
У тому, що Оксана не розуміє, що у гості не можна приїжджати з порожніми руками? Не розуміє, що люди можуть мати свої плани?
Чому вони з чоловіком мали страждати через відсутність у неї виховання, та надмірність нахабства?
Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
