Маю давню подругу Наталю, ми з нею вчилися разом в академії. Дівчина вона хороша, не пила, не гуляла, але завжди була якоюсь нерозсудливою, такою і залишилася. Мабуть, тому її життя і складається якось не так.
Вийшла вона заміж, прожили кілька років зі своїм бабієм. У них з’явилося двоє дівчаток, здавалося б, жити та жити.
Та доля розпорядилася інакше, і вони розійшлися. Вже після розлучення з’явилося у Наталки ще дві доньки, але уже невідомо від кого.
– Просто так вийшло – сказала вона. Матеріальне становище, звичайно, у неї було не найкраще, і це ще, м’яко кажучи.
Та ще плюс її безладність — то аліментів з колишнього вимагати не може, то якусь допомогу не встигла оформити. Звичайно, допомагають їй батьки, та й друзі іноді. Хоча олігархів у друзях, звісно, немає.
Якось зайняла вона у мене досить суттєву суму, рівну майже моєму місячному доходу. Причина була поважною, тому я не змогла їй відмовити.
Дала, а вона не повернула в обумовлений термін! Час іде, а вона наче забула про борг. І я не нагадую, розуміючи, що віддавати їй нема з чого.
Але виявилося, що Наталка не забула. Майже через рік вона згадала про цей борг, вибачилася, та сказала, що грошей у неї немає, і якщо вона віддати поки не може, то нехай ці гроші будуть, як би, подарунком на день народження її молодшої дочки.
Не чекала я, що доведеться комусь робити такі дорогі подарунки! Ну, ніяк не планувала, і на ті гроші розраховувала. Але робити нічого — погодилася!
Проте, на день народження вирішила не йти, бо з порожніми руками все одно не прийдеш, квіти-фрукти-цукерки, іграшку якусь, все одно треба, ні, вибач.
Під пристойним приводом не пішла. Наталя, звісно, образилася. Через деякий час Наталка попросила мене стати її поручителем, вона, мовляв, збирається взяти кредит.
Я без роздумів відмовилася, підозрюючи, що і тут на мене чекає якась каверза. Її образа обернулася сваркою на все життя.
Не розумію, на що тут ображатися! У мене самої немає зайвих грошей, але ці дві історії вона сприймає, як зраду з мого боку.
Мало того, сьогодні зайшла на один форум, на якому ми обидві спілкуємося, там Наталя розповідає ці історії, скаржиться, і звинувачує мене в меркантильності.
І багато хто з нею погоджується, що так, мовляв, подруга жадібна і зрадниця…А як би ви вчинили на моєму місці? Ви також вважаєте мене зрадницею?
