Ми з подругою протягом багатьох років були майже нерозлучні, останнім часом навіть працюємо разом. Ось через нещодавні конфлікт на роботі, не вдаватимуся до подробиць, ми й виявилися ледь не ворогами.
Тепер з нею стало неможливо спілкуватися: Ліза стала дуже агресивною, нетерпимою до чужої думки, правильно тільки так, як вона вважає, навіть грубіянити почала. Хоча зауваження їй вже робила не тільки я, а й більшість наших співробітників, решта не втручалася в наш конфлікт, це ніяк не вплинуло на її поведінку.
Після цього Ліза почала віддалятися від мене, ігнорувала при зустрічі, їй стало байдуже, що ми стільки років дружили, були як сестри і тут все зійшло нанівець. Коли я чомусь не з’являюся на роботі, подруга навіть не зателефонує, не поцікавиться, як справи і чи все гаразд зі мною. Відповідно я теж не стала дзвонити їй.
Та і ладно я, але ж її люблять мої діти, вона їхня хрещена, а Ліза перестала і з ними спілкуватися. Я розумію, що їй не хочеться приходити до нас додому, але могла б зателефонувати їм, вони ж не винні у нашій сварці. Коли діти запитують про неї, я навіть не знаю, що відповідати. Вони звикли бачити в хрещеній рідну людину, а тут така байдужість.
Я вже погодилася поступитися своїми принципами, вибачилася перед нею, але подруга сказала, що колишніх стосунків між нами вже не може бути. У неї тепер немає до мене такої довіри, як і раніше, і що наша дружба себе вичерпала.
Мені дуже боляче це чути, адже в цій суперечці її провина теж є, але я готова відмовитися від подальшого обговорення хто з нас має рацію, а хто ні, і налагодити наші стосунки.
Думаю, що краще змінити роботу і набратися терпіння. Незабаром у нашої старшої доньки День народження, і якщо Ліза не прийде її привітати, значить, дружба у стільки років, не означає дружбу навіки і потрібно змиритися з цим. Але навряд чи я захочу після цього дружити ще з кимось.
