Дружина мого брата звинуватила мою доньку в крадіжці, а коли пропажа знайшлася, навіть не вибачилась

Озираючись назад, у наше дитинство, я розумію, що Юрко, мій рідний брат, завжди був для мене на першому місці, зрозуміло, що після батьків. Я, буквально, обожнювала свого старшого брата, а він пишався тим, що зміг стати для мене справжньою опорою та захистом.

Після свого вісімнадцятиріччя я, визначившись із вибором ВНЗ, поїхала вступати за кілька сотень кілометрів від рідного дому. Навчання, робота, заміжжя, а потім і діти, закружляли мене в каруселі побутових проблем. На відміну від мене, сімейне життя Юра було неспокійним, як море у шторм, і вони розлучилися.  Юрко не довго засмучувався, невдовзі  знайшов собі нову дружину.

З Уляною ми були знайомі лише заочно. На свій сором, я навіть не змогла приїхати до брата на весілля, тому що Іра, моя дочка, готувалася до вступу, і я не змогла її залишити в такий момент. Коли всі переживання були позаду, нам зателефонував Юрко, і повідомив, що вони з Уляною взяли квитки, й збираються приїхати на тиждень до нас у гості.

Сказати, що я була рада – не сказати нічого! Нарешті я зустрінуся з братом, і познайомлюся з Уляною, з якою у нас склалися дружні стосунки, щоправда, поки що на відстані. У призначений день ми всією родиною приїхали на вокзал, щоб зустріти Юру та Уляну. З першої хвилини знайомства Іра та Уляна сподобалися одна  одній, і, здавалося, стали найкращими подругами.

Дружина брата була дуже молоденькою, не набагато старшою за мою дочку. Усі наступні дні Іра тільки й говорила про те, до яких магазинів вони підуть з Уляною, що хочуть купити, на який фільм планують сходити. Я цьому була тільки рада.

Погода так і манила на природу. Недовго думаючи, ми виїхали за місто з ночівлею. Вдосталь накупавшись і наївшись шашликів, Уляна та Іра перебралися в намет, і ділилися секретами, майже до самого ранку. Наш щасливий відпочинок перервала погода, що несподівано зіпсувалася. Ми швидко зібрали весь свій нехитрий багаж, і вирушили додому.

– Чи не послати нам гінця? – Юра, як і мій чоловік, хотіли продовження банкету, і ми вирішили дорогою закупити ще продуктів і напоїв, щоб продовжити веселощі вдома.
Оскільки я провела за кермом досить довгий час, то із задоволенням зголосилася піти в магазин.
– Почекай, ось візьми гроші, купи фруктів та цукерок! – Уляна потяглася до своєї сумочки, щоб дістати гроші.

Незабаром по обличчю родички я зрозуміла, що  щось не так.
– Не зрозуміла… А картка де? – Уляна тримала в руках кілька купюр, дивлячись здивовано на всіх нас.
– А ти її точно не загубила у лісі? – Іра відразу висунула найочевиднішу версію.
– З чого це? Я її навіть не діставала. Пам’ятаєш, ти копалася у моїй сумочці, це ти її востаннє могла бачити! – Уляна зробила невдоволену гримасу.

– Ну я ж спитала. Мені треба було взяти… – густо почервоніла Іра.
– Зрозуміло. Раз сама  не в змозі подбати, то в кого ж ще гігієнічні засоби брати.
Чоловік і брат старанно вдавали, що не почули останню фразу, яку Уляна вимовила, нітрохи не соромлячись чоловіків.

– Уляно, ти що, хочеш сказати, що Іра взяла картку? – я відчула, як мене кинуло в жар.
– Ну не знаю. Просто, реально, їй прямо вночі закортіло взяти мою сумочку.
Я побачила, як затремтіли губи моєї дочки.
– Так, ми з Юрком підемо поки до магазину, що-небудь до столу подивимося, а ви добре пошукайте картку, – запропонував чоловік

.
Я розуміла, що мій чоловік і брат відчувають дискомфорт від ситуації, що склалася, тому мовчки кивнула. Перетрусивши  в котрий раз  свою сумочку, Уляна виявила, що картка потрапила під підклад, що порвався. Засоромившись, дівчина витягла шматок пластику. Іра побачила, що картка знайшлася, і відразу заридала, закривши обличчя руками.

 

Коли ми повернулися додому, то намагалися не згадувати про те, що сталося. Попри це, Іра пішла до своєї кімнати,  й не виходила до ранку. Відносини між моєю дочкою та Уляною були зіпсовані раз і назавжди. Воно й зрозуміло – кому приємно, коли тебе звинувачують у тому, чого ти не  робила. А ви б таке пробачили?

You cannot copy content of this page