– Спершу у неї Стас на кухаря вивчився, тепер вступив до коледжу, теж на денне. Вчепилася Іра в його пенсію, а мій Діма працювати мусить, їм допомагати, — скаржиться сестра чоловіка на сестру свого чоловіка.
Це другий шлюб чоловікової сестри. Її перший чоловік був єдиною дитиною в сім’ї, а її батьки жили в іншій країні. Я їй заздрила. Вона встигла мені крові попити, як і її мати, земля їй пухом.
Їхній батько живий, працює і п’є, про дітей згадує, якщо грошей немає. Йому на все начхати: як хто живе, чи всі здорові. Аби п’ятсот гривень не пожалкували.
У другому шлюбі сестрі не пощастило. У неї чоловікова сестра, та сама Іра, і родич, названий син Іри, Стас. Племінник, вона так його називає, рано втратив батька і матір, йому було призначено пенсію.
Стас отримуватиме гроші від держави до двадцяти трьох років, якщо навчатиметься на денному відділенні. Де вчитися – не важливо: інститут, коледж, академія. Юнак пільговик.
Він може двічі здобути середню професійну освіту. Мамою Стаса була двоюрідна сестра Іри та Діми, тож назвати Стаса зовсім чужим для Діми не можна, але сестра чоловіка вважає інакше.
Діма — чоловік сестри, рідний брат Іри та дядько Стаса. Заради щастя сестри він готовий згорнути гори.
Діма допомагав Ірі, жалів її, підкидав грошей на племінника в той час, коли Стас був неповнолітнім і вчився на кухаря, а сестра мого чоловіка, рахувала дні до вісімнадцяти років Стаса і сильно розраховувала на те, що його візьмуть в армію, але не взяли з дурної причини.
Сестра чоловіка вважала, що допомога припиниться, треба тільки почекати. Чекала, чекала та не дочекалася, вирішила чекати далі.
Мрія сестри зазнала змін, вона почала мріяти й знову чекати, що після навчання Стас влаштується на роботу, але юнак, за порадою матері, пішов вчитися далі.
Сама Іра, якщо вірити чоловіковій сестрі, працює за копійки. Пенсія, яку отримує Стас, була більш, менш — шість тисяч сто гривень на місяць, знову ж таки, якщо вірити сестрі.
Якби Стас пішов працювати, то, швидше за все, він заробляв би більше, але Іра вважає за краще, щоб її син (він вихованець, але Іра забрала його до себе, коли він був зовсім маленьким, іншої мами Стас не знає), навчався, був при ній, жив із нею, та отримував пенсію.
Начебто цих грошей вистачить на його хотілки, але не вистачить на оренду житла та зустрічі з дівчиною.
Ну і що? У розпорядженні Іри завжди ж є улюблений брат, який не покине рідних людей! Вона біситься, психує, з Дімою лається, але Діма неодноразово заявляв, що він допомагатиме сестрі й крапка.
– Ростить синка матуся, хоче, щоб Стас усе життя біля спідниці маминої просидів, — з осудом каже сестра про Іру.
Вийшла вона за Діму, зіткнулася з наявністю у нього сестри й забула про мене та чоловіка. У неї з’явився новий ворог номер один: нахабна особа, яка забирає у неї Діму заради майже чужої людини, це вона про Стаса.
Ми з чоловіком спокійно живемо, і все завдяки Ірі та Стасу. Сподіваюся, після цього навчання Стас ще кудись вступить, якщо це буде можливо, і працюватиме лише на двадцять четвертому році життя.
Щоб чоловікова сестра варилася у своїй ненависті, пиляла свого чоловіка, а не лізла до нас і не намагалася пиляти мого.
Не впевнена, що справи в Іри та Стаса йдуть саме так, як це виставляє вона. Може, гарна робота в Іри, а допомога Діми — просто подарунки на дні народження, або якась дрібна чоловіча допомога по дому.
Власне, немає мені справи до Іри, але все ж таки я їй вдячна за один тільки факт її існування. Сподіваюся, сестра чоловіка зможе впізнати в ній себе.
Пам’ятаю, як вона обурювалася, коли чоловік подарував мені телефон, коли ми ще не були одружені. Її від злості, трохи не розірвало!
– Їй? Телефон? А я? Ти спочатку про мене думай, — кричала вона, розмахуючи своїм телефоном.
От і Діма, мабуть, винен, але не своїй обраниці, а рідній сестрі. Процитую чоловікову сестру: “Дружина може кинути, зрадити, дитину нагуляти, а сестра і в Африці залишиться сестрою”.
Цікаво, чи подобається їй, коли хтось інший, а не вона, слідує цим словам? Мені здається, що ні! А ви що скажете?
