Ірина дуже любила свого коханця Володимира. Але й уникати свого чоловіка Сергія вона також не прагнула.
Суть питання була у матеріальному благополуччі, яке забезпечувалось вигідним шлюбом. Та й Іринка була не з тих, хто готовий обміняти комфортне життя на коротке сімейне щастя в обіймах бідного Володимира.
Її роман тривав уже чотири роки, і Сергій, схоже, нічого не помічав. Він, як завжди, працював днями безперервно і час від часу робив подарунки коханій дружині.
Якоїсь миті Іра повірила у свою майстерність приховування правди і стала зустрічатися з коханим частіше за звичайне. У результаті її часту відсутність почали помічати навіть друзі.
Найкраща подруга Іринку попереджала, що така поведінка ні до чого доброго не приведе. І що такі терплячі люди, як Сергій, просто так не приймуть приниження. Тому їй варто поводитися обережніше. А краще зробити паузу у відносинах з Володимиром.
Але Іра не слухала порад. Колишні побоювання за шлюб давно зникли. Вона була абсолютно впевнена, що Сергій переживе зраду. Адже він так її любить.
Якось Сергій прийшов до Іри.
— Мила, у мене є дещо для тебе, — сказав він з усмішкою.
Натхнена Іринка піднялася з дивана та простягла руки. Це точно має бути подарунок. На її подив, на долоню їй упав простий конверт, але досить важкий. Вона розкрила його та виявила всередині свою трудову книжку, а також документи про початок процесу розлучення.
– Я не розумію. Це що таке? Ти хочеш розлучення? І навіщо мені трудова? – вигукувала Іра.
– Так, я хочу розлучення. А трудова тобі знадобиться, бо я більше не маю наміру забезпечувати тебе.
– З якого дива? Я не піду працювати!
— Твоя справа, працювати чи ні. Але жити тут ти більше не будеш, Сергій кинув на стіл ще один конверт, звідки випало кілька фотографій Ірини з Володимиром. — Ти порушила контракт, отже, закон на моїй стороні. Знаєш, я довго терпів. Про твого Володимира я знав давно, але все чекав, коли ж ти з ним награєшся. Може, я б і далі терпів, але те, як ти поводилася останнім часом… Це вже перебір. Мені це набридло. Розлучення.
Того дня Ірина довго плакала, ставала навколішки і благала Сергія передумати. Дався їй той Володимир, невдаха і прохвіст. Подумаєш, він гарний, але ж він не такий чудовий і дбайливий, як рідний чоловік.
Що б Іра не говорила, її чоловік залишався глухим. Наступного дня жінка покинула його дім.
Життя з Володимиром виявилося ще гіршим, ніж того боялася Іра. Мало того, що її коханець був ніяким і неприємним співмешканцем, то ще й на роботу він ніяк не міг влаштуватися нормально.
Виявилося, що останні роки 2 він спокійно перебивався підробітками та подарунками від Ірини. А зараз, коли подачок багатої коханки вже не було, жити стало важче.
У результаті Ірина сама пішла працювати продавщицею в ювелірному магазині — для більшого їй не вистачало ані освіти, ані кваліфікації. На свій подив, вона досить швидко втягнулася в процес і навіть полюбила своє робоче місце.
Звичайно, спочатку їй було непросто дивитися на прикраси, які вона вже не могла купити, але вона тішилася хоча б тому, що могла їх потай приміряти.
Згодом і для Володимира знайшлося місце охоронця у тому самому торговому центрі, де був ювелірний. Здавалося, життя налагоджується.
За місяць до центру зайшов Сергій. Іра одразу його помітила через вітрину, тому що поруч із ним був їхній головний менеджер. Коли вона про всяк випадок запитала, з ким говорить їхнє начальство, то з жахом почула:
— То це новий власник торгового центру Сергій Васильович. Це з його подачі твого Вову взяли до нас охоронцем.
У цей момент Сергій глянув прямо на Іру. Він байдуже посміхнувся і пішов далі вздовж бутіків. А Ірина раптом зрозуміла, що її невеликі успіхи без чоловіка — прості подачки, знущання з боку Сергія.
