Я дуже завинила перед своїм сином…
Таких історій, напевно, тисячі. Я вже писала сюди колись. У той час я була на порозі позбавитися від дитини.
Мені 28 років, перша вагітність від нелюба і плюс (так мені тоді здавалося) нелюбов до дітей. Звичайно ж, я збиралася робити такий жахливий крок. Але Бог мене вберіг, я так і не знайшла грошей на нього.
Вагітність протікала добре, без ускладнень, мій син неначе відчував, що я його не хочу, і поводився тихо. Зараз я згадую свої думки і ненавиджу себе за них, як я думала, що залишу дитину в пологовому будинку, так як мені не було куди йти з нею. І протягом всієї вагітності були думки такого роду.
І ось я народила. Було дуже важко і морально і матеріально. Одна, поневірялася з новонародженою дитиною, не було грошей ні на що.
Це був кошмар, скільки я пролила сліз. Через які труднощі мені довелося пройти. Але все змінилося, настала маленька, але стабільність. Допоміг Бог, і моя мама. І зараз моєму синочкові вже 5 місяців. Я дивлюся на нього, і прошу вибачення у нього і у Бога за свої грішні думки.
Моя дитина це моя відрада, моя радість в житті, пишу зараз, і сльози навертаються від того, що я його так люблю.
Цю історію я написала не просто так. Хочу сказати всім дівчатам, жінкам, які думають про те, щоб позбавитися від дитини: «якщо ви хоч на один відсоток сумніваєтеся, робити чи ні, будь ласка, не робіть! Всі труднощі можна пережити, все вистояти. Діти це щастя”. Любові всім, здоров’я і миру.
