Майже три десятки років тому двадцятирічній Ганні неймовірно пощастило. Скромна дівчина, що виросла з матір’ю, яка ніколи не просихала, без освіти і без тямущої роботи, раптом стала коха нкою успішного бізнесмена.
Причому Олександр Дмитрович був не такий вже й старий, всього тридцять чотири роки, дуже приємний зовні і досить щедрий.
Вона навіть не докладала жодних зусиль, щоб розвести його з дружиною – дуже боялася позбутися раптово набутого фінансового благополуччя – але опинилась при надії, і Олександр сам все вирішив.
Вона взагалі ні про що його не розпитувала. Начебто чоловік володів двома ресторанами, але грошей у нього було надто багато – він явно був пов’язаний із криміналом.
Та їй яка різниця? Головне, що тепер вона жила в чудовому будинку та в достатку.
***
– Відразу тобі кажу, що моя дружина не вештається по всяких там вечірках і незрозумілих зборищах, – позначив свою позицію чоловік.
– Твоя справа: виховувати сина, наглядати за прислугою, бути завжди в гарному настрої, лагідною та слухняною. Тоді в тебе жодних проблем не буде.
– Добре, коханий, – Аня скромно опустила очі.
Не дуже їй і хотілося якось там розважатися, і життя в золотій клітці її безперечно влаштовувало.
На сина Дмитра вона надихатися не могла, жодних няньок не визнавала і як орлиця стежила за гувернанткою та вчителями, яких найняв для освіти сина Олександр.
– Мені потрібний розумний, грамотний, кмітливий спадкоємець, – відрізав чоловік у відповідь на її боязкі заперечення з приводу великої завантаженості шестирічного Дімочки.
Їй нічого не залишалося, як упокоритися і потай жаліти свого хлопчика.
Грім серед спокійного, розміреного життя Ганни гримнув, коли Дімі було дванадцять років.
– Це Славко, – чоловік підштовхнув уперед трохи переляканого хлопця років десяти. – Він мій другий син, і тепер він житиме тут, бо мати його пішла із життя.
Ані важко вдалося втримати обличчя – в кімнаті була ще й охорона, і покоївка – і вона навіть усміхнулася: «Здрастуй, Славочко».
Потім вона несміливо спробувала висловити своє невдоволення чоловіку тим, що відбувається.
– Сашо, як же так? Звідки взявся цей хлопчик? У тебе що, є інша жінка? – плакала Аня.
– Анюто, – скривився він. – Цієї жінки вже більше немає, а наш із нею син є – не в дитбудинок же пацана віддавати?
– Що ти? – Вона натурально злякалася. – Просто я не чекала.
– Чого? Що у мене є коха нка? Не сміши мене! При моєму статусі – це необхідна річ, так би мовити. Не хвилюйся – нашій родині нічого не загрожує. Якщо ти, звичайно, поводитимешся розумно.
Зрозуміло, вона так і поводилася. Цілком неможливо було собі уявити, що вони з Дімою опиняться в огидній хрущовці без грошей.
І швидше за все, сина чоловік їй не віддасть, а без свого хлопчика вона жити не зможе.
Славко виявився прекрасною дитиною – тихий, слухняний і напрочуд здатний до навчання.
Старший брат спочатку сприйняв його появу в багнети, але, зрозумівши, що для матусі він залишається все-таки найулюбленішим і найдорожчим, майже заспокоївся.
Хлопчики навіть певною мірою потоваришували. Проблеми стали виникати, коли Діма вступив в інститут й Олександр Дмитрович спробував залучити його до свого бізнесу.
– Настав час уже тобі вникати, нюансів повно. Якраз до закінчення навчання розберешся, допомагатимеш мені.
– Тату, та який бізнес? – Нив у відповідь Діма. – Мені вісімнадцять років, мене друзі чекають, дівчата…
– І справді, Сашко, рано ще синові голову всім цим забивати, – набралася рішучості заперечити чоловікові й Ганна Сергіївна.
– Мовчати і слухати мене! Поки що я тут господар! – Вибухнув Олександр Дмитрович.
Вони упокорилися, але все ж таки Діма, як міг, ухилявся від трудових обов’язків, та ще й постійно перечив батькові. Той навіть урізав йому утримання, довівши до сліз Ганну Сергіївну.
І лише коли шістнадцятирічний Слава раптом виявив інтерес до бізнесу батька, та став частим гостем у його офісі, Олександр Дмитрович трохи заспокоївся.
Він все ще намагався залучити до справи і Діму, проте щоразу це закінчувалося скандалом.
– Синку, ти все ж таки послухав би тата, – Ганна Сергіївна спробувала м’яко напоумити сина. – Батько може все віддати цьому Славі, а ти залишишся ні з чим.
– Мамо, та гаразд! – відмахувався Діма. – Я його законний спадкоємець, а цей Славко – ніхто. Все буде нормально!
То була правда. Чомусь Олександр Дмитрович не узаконив своє батьківство, але ж він може просто оформити заповіт…
Вона змогла дізнатися у сімейного нотаріуса, що заповіт справді є, і в ньому Слава теж згаданий, але практично все Олександр Дмитрович заповідав Дмитру. Подробиці нотаріус озвучувати категорично відмовився.
Діма абияк закінчив інститут, але працювати особливо не прагнув, а допомагати батькові в бізнесі взагалі відмовився:
– У тебе є твій дорогоцінний Славко, ось над ним і знущайся, – заявив він батькові, і вони сварилися знову і знову.
Ганні Сергіївні коштувало величезних праць умовити чоловіка не позбавляти старшого сина утримання:
– Він одумається, Сашко. Ось незабаром одружиться, і все зміниться.
На той час університет закінчив і Слава. Він активно працював у компанії батька вже кілька років. Той зрештою навіть відправив його на стажування за кордон на цілий рік.
І тут з’ясувалося, що у Олександра Дмитровича серйозне захворювання.
– Можна, звичайно, спробувати зробити оперативне втручання за кордоном, пройти курс лікування, але гарантувати вам нічого не можу, – прямо сказав лікар.
І чоловік ухвалив рішення.
– Не буду я знущатися з себе. Значить, час мій настав. Жодних втручань та марної витрати грошей, – відрізав він.
Їхній будинок перетворився на хоспіс, тільки добре обладнаний та з висококваліфікованим медперсоналом, який робив усе, щоб полегшити життя хворого.
Діма в батьківському будинку з’являвся рідко: «Ну не можу я все це виносити», – морщився він у розмові з матір’ю.
Славі чоловік заборонив повідомляти будь-що:
– Нехай стажується спокійно. Все одно він допомогти нічим не зможе.
А ось на старшого сина Олександр Дмитрович дуже розсердився.
– Лобура виростила! – обурювався він щосили. – Тільки й знає, що мої гроші витрачати, а сам ні гривні не заробив! – Чужі люди керують бізнесом. Як я до цього дожив взагалі?
– Сашко, не нервуйся, тобі не можна, – намагалася заспокоїти його Ганна Сергіївна.
– Та мені тепер взагалі можна все! Ось позбавлю твого улюбленця спадщини – тоді він потанцює! Все Славкові залишу!
– Ти ж сам казав, що Слава і сам проб’ється, він розумний і взагалі… А рідного сина ж не можна так ображати…
– Повчи мене ще! – обурювався чоловік.
Ось, їй-богу, іноді вона мріяла, щоб усе це скоріше закінчилося, і старий заповіт залишився в силі. Її чоловік цілком міг виконати свої погрози.
Олександр Дмитрович прожив ще пів року. В останні дні він уже перебував у непритомності, і Ганна Сергіївна зважилася порушити його заборону і повідомила Славу про те, що відбувається – все-таки він син і повинен знати.
Той одразу примчав, але поговорити з батьком йому вже не вдалося.
Після відходу батька на Славу було страшно дивитись. Здавалося, він взагалі не усвідомлював, що відбувається, і навіть на оголошенні заповіту він залишився байдужим до новини, що батько залишив йому якусь суму на бізнес, а все інше заповів Дмитру.
Про Ганну Сергіївну чоловік не забув, заповівши їй будинок і деяку суму на рахунку. Вона й цьому була рада. Головне, що основний спадкоємець її Дімочка!
Сам Дмитро, мабуть, зрадів найбільше. Ні, він був упевнений, що батько його не обділить, тільки навіть не уявляв, що спадщина буде такою… об’ємною.
– Дідько! Скоріше б уже все отримати, – заявив він Ганні Сергіївні. – Все продам і житиму, як мені хочеться. – Хоча ні. Вкладусь у крипту – усі ці ресторани вже давно вчорашній день.
– Синку, ти б трохи заспокоївся, не поспішав з рішеннями…
Вона погано розуміла, що таке крипта, але добре знала авантюризм свого сина.
– Мамо, та припини! Тобі це взагалі не треба! – відмахнувся Діма і кудись пішов.
Протягом наступного року вона бачила сина лічені рази. Слава продовжував жити з нею в будинку. Як вона потім раділа, що не стала виганяти пасинка.
– Мамо, у тебе там залишилися ще якісь гроші? – схвильовано запитав Дмитро, раптом з’явившись на порозі будинку.
– Тобі навіщо?
– Так, чи ні? – здійнявся син. – Мамо, ну мені дуже треба! Потім все поясню.
Зрозуміло, вона все зробила, як він просив, а через день дізналася від Діми, що він спустив всю спадщину – добре, хоч нікому винен не залишився! – І тепер трохи поживе в іншій країні.
Швидку Ганні Сергіївні викликала покоївка – синові ніколи було з нею порпатися, у нього літак.
У лікарні її відвідував лише Слава. Він же привіз мачуху потім додому, організував реабілітацію після інс ульту і доглядав за нею.
Вона погано розмовляла і важко пересувалася, але вірила, що їй стане краще, коли повернеться її коханий Дмитрик.
Ось така сліпа материнська любов! Щоб не робив її “спадкоємець”, а материнське серце крається від болю та надії на краще…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, підтримайте автора вподобайками!
