Почуття обов’язку в мене ще з дитинства. Я мала чудово вчитися, прибирати у своїй кімнаті, встигати ходити на різні гуртки, багато читати. Мама вважала, що таким чином я буду підготовлена до дорослого, самостійного життя.
Тепер я маю сім’ю, роботу. І спочатку я думала, що мама мала рацію, я багато чого вмію і з усіма справами справляюся. Я дуже відповідальна на роботі, тож усі важливі справи доручають мені. Вдома все роблю сама. Чоловік зрозумів, що можна всі обов’язки по дому покласти на мене, і я впораюся.
Але останнім часом мені здається, що я перетворилася на робота, який навіть не може дозволити собі захворіти. Хто ж тоді готуватиме, пратиме, перевірятиме уроки, ходитиме за покупками та на шкільні збори? До того ж за тиждень у моєї свекрухи ювілей і треба привітати не лише подарунком. У дзеркалі вранці я бачу втомлену жінку з виснаженим обличчям, якій не цікаво жити. Але виходу я не бачила. Коли щось не встигаю, в мене з’являється відчуття провини.
Не знаю, скільки б усе це тривало, якби я не зустріла колишню однокласницю. Вона запропонувала мені посидіти у кафе, поговорити. Мені було ніяково, виглядала вона, у порівнянні зі мною, на всі сто. Судячи з того, як я хотіла швидше піти, вона миттєво зрозуміла, як я живу.
За кілька днів вона зателефонувала і запропонувала зустрітися. Сидячи за чашкою кави все в тому ж кафе, вона не почала читати мені лекцію про те, що так жити не можна. Вона теж має сім’ю, але іноді відпочиває від усього цього і їде на тиждень у Карпати. Цього разу вона бере мене й сказала, що це навіть не обговорюється.
Але я не знала, що скажу вдома, адже якраз привезли огірки з дачі, їх треба було солити. Але несподівано, моя сім’я підтримала подругу і я з великим смутком поїхала з нею. Однокласниця сміялася і казала, що це від того, що я не вмію відпочивати.
Приїхавши додому я виявила, що у квартирі й без мене порядок, огірки чоловік із дітьми посолили за рецептом, який запитали у сусідки. Обід теж був приготовлений, вони чекали на мене. За вечерею я розповідала про подорож, і чомусь тільки зараз зрозуміла, що моя сім’я готова мені завжди допомогти, але я, мабуть, сама цього раніше не хотіла.
Дякую моїй подрузі за те, що розплющила мені очі. Я не тільки домогосподарка, мати та працівник, а ще й жінка.
Досі не можу схаменутися після приниження, яке влаштував мені власний чоловік. Як після такого дивитися…
Після заміжжя ми переїхали до рідного міста чоловіка. Винайняли однокімнатну квартиру. Мені подобалося наше життя,…
Коли мені було сім років, моєї мами не стало в лікарні, під час того, коли…
Я понад рік перебуваю у шлюбі. З батьками мого чоловіка я завжди була у чудових…
У дитинстві я мала чітке відчуття, що мене привели на світ тільки для того, щоб…
Ось вже двадцять три роки я одружена з людиною в якої дуже непростий характер. Сучасні…