Почуття обов’язку в мене ще з дитинства. Я мала чудово вчитися, прибирати у своїй кімнаті, встигати ходити на різні гуртки, багато читати. Мама вважала, що таким чином я буду підготовлена до дорослого, самостійного життя.
Тепер я маю сім’ю, роботу. І спочатку я думала, що мама мала рацію, я багато чого вмію і з усіма справами справляюся. Я дуже відповідальна на роботі, тож усі важливі справи доручають мені. Вдома все роблю сама. Чоловік зрозумів, що можна всі обов’язки по дому покласти на мене, і я впораюся.
Але останнім часом мені здається, що я перетворилася на робота, який навіть не може дозволити собі захворіти. Хто ж тоді готуватиме, пратиме, перевірятиме уроки, ходитиме за покупками та на шкільні збори? До того ж за тиждень у моєї свекрухи ювілей і треба привітати не лише подарунком. У дзеркалі вранці я бачу втомлену жінку з виснаженим обличчям, якій не цікаво жити. Але виходу я не бачила. Коли щось не встигаю, в мене з’являється відчуття провини.
Не знаю, скільки б усе це тривало, якби я не зустріла колишню однокласницю. Вона запропонувала мені посидіти у кафе, поговорити. Мені було ніяково, виглядала вона, у порівнянні зі мною, на всі сто. Судячи з того, як я хотіла швидше піти, вона миттєво зрозуміла, як я живу.
За кілька днів вона зателефонувала і запропонувала зустрітися. Сидячи за чашкою кави все в тому ж кафе, вона не почала читати мені лекцію про те, що так жити не можна. Вона теж має сім’ю, але іноді відпочиває від усього цього і їде на тиждень у Карпати. Цього разу вона бере мене й сказала, що це навіть не обговорюється.
Але я не знала, що скажу вдома, адже якраз привезли огірки з дачі, їх треба було солити. Але несподівано, моя сім’я підтримала подругу і я з великим смутком поїхала з нею. Однокласниця сміялася і казала, що це від того, що я не вмію відпочивати.
Приїхавши додому я виявила, що у квартирі й без мене порядок, огірки чоловік із дітьми посолили за рецептом, який запитали у сусідки. Обід теж був приготовлений, вони чекали на мене. За вечерею я розповідала про подорож, і чомусь тільки зараз зрозуміла, що моя сім’я готова мені завжди допомогти, але я, мабуть, сама цього раніше не хотіла.
Дякую моїй подрузі за те, що розплющила мені очі. Я не тільки домогосподарка, мати та працівник, а ще й жінка.
