Дитина в мокрих пелюшках, подруги.. Чоловіка я не побачила. Привіталася, питати де він не стала – шкода дівчинку стало

Заведено вважати, що дівчата одружуються у досить юному віці спеціально, або ж це так “не щастить”. Я теж так все життя думала, і щиро співчувала парам (або одиноким дівчатам), що потрапили в таку ситуацію.

Проте одна історія мене переконала. Нам було по 15 років, ми навчалися в 11 класі. І тут я дізналася, що моя однокласниця вагітна і виходить заміж. Її майбутньому чоловікові тоді було близько 22-х років, на щастя, він уже міг якось себе протримати, але розкоші не очікувалося.

Минув час. Ми складали випускні іспити, а Ріта народжувала доньку. Випустилися, досить довго не спілкувалися, минуло близько року.. Іноді вона дзвонила побалакати, але я всіх розмов уникала тому, що не знала про що говорити з мамою, коли сама ще ніби майже дитина.

Перший раз ми випадково зустрілися в кафе, вона святкувала свій день народження. Дитина в мокрих пелюшках, подруги.. Чоловіка я не побачила. Привіталася, питати де він не стала – шкода дівчинку стало. Вирішила що як і в “страшилках” – втік благовірний, залишилася з малюком сама.

Востаннє я бачила Риту на зупинці. Її дочці вже 3 роки, вона ходить, розмовляє і взагалі практично самостійна. На зупинці стояли довго, розговорилися – виявляється, живе вона з чоловіком, одне одного люблять, чоловіка на роботі підвищили, грошей вистачає, вона цього року вступає до університету та отримуватиме вищу освіту.

Дитину вона любить найбільше на світі, і дуже щаслива, що залишила. У результаті зараз вона чи не щасливіша за нас – вчиться точно так само, як ми, навіть працювати може встигнути. Ще через два роки дитина стане зовсім самостійною.

А у нас через 2 роки буде проблема де взяти чоловіка і від кого народити. Я звісно жартую, але в кожному жарті є частка правди. Мораль цієї байки така, не варто шкодувати молодих мам, їм теж може усміхнутися доля. Кожен сам вибирає свій шлях по життю, і не можна людину засуджувати або уникати через її вибір.