Син із дівчиною живе. Рік тому прийшов додому, сказав, що вони з любов’ю всього його життя, вирішили жити разом. Запитав, чи можна її привести до нас.
Я одразу відхрестилася: хочуть – нехай живуть, але не зі мною. Не люблю присутності сторонніх у будинку, навіть гостей не запрошую.
Син вислухав, не сказала б, що образився, спокійно сприйняв усе. Сказав, що тоді вони будуть винаймати квартиру.
Зняли, син речі зібрав, ключі від нашої квартири мені віддав:
– Якщо що, дзвони, мамо.
Заплакала, не без цього: зовсім син дорослий став до онуків рукою подати. Помолилася за нього, щоби все було добре.
Через пів року помітила, що син дуже схуд. Він завжди був схильним до повноти хлопчиком, вдома в обов’язковому порядку готувалася перша і друга страва, бо поїсти дуже любив. Здивувалася, як тріска став!
Вирішила пожартувати, у дівчини його запитала:
– Ти його не годуєш? Скоро вітром здуватиме!
– Не годую, — одразу зізналася вона. — От коли стану дружиною, будуть йому і борщі, і домашні котлети з компотами. А доки я не дружина, то готувати не збираюся.
Слово за слово, з’ясувалося, що вони харчуються пельменями, та локшиною швидкого приготування. В голові не вкладалося, це взагалі як — жити з чоловіком, і годувати його якоюсь покупною гидотою?
Їй не стала нічого говорити, молода, дурна, що з неї взяти? А синові потім зателефонувала, прямо сказала, що вона його не поважає, якщо не хоче готувати до весілля.
Тоді б уже й не жила з ним, якщо всім тільки після весілля планує займатися! Це що за така дурниця?
– Мамо, не лізь, ми самі розберемося, – син мене навіть не вислухав.
– Все в нас буде добре: на весілля накопичимо, одружимося і більше ніяких пельменів. Я поважаю її думку, а ти, будь ласка, поважай мій вибір.
Дивна у сина дівчина, слово честі. Готувати не хоче, бо не дружина, а подарунки приймає, дозволяє її одягати, та взувати, живе у квартирі, яку мій син cплачує. Хіба це рівноправне співмешкання?
Ну і що, що не дружина? Так і будь не дружиною у всьому: живи з мамою, сама себе утримуй, зберігай себе для майбутнього чоловіка. Що це за подвійні стандарти? Ти мене утримуй, але готувати я не буду. Маячня якась!
А нещодавно син зателефонував:
– Мамо, можна ми до тебе на якийсь час? Зараз нам накладно винаймати, ми тебе не стиснемо. Продукти собі самі купуватимемо, квартплата вся з нас, та й ближче познайомитеся. Що думаєш?
Довго не думала, уявила, як син удома пельменями харчуватиметься, які йому не дружина з любов’ю варитиме.
Добре придумала дівчина: як готувати, то не дружина, а як з мамою не чоловіка жити, то все добре, вони пара. Знову відмовила, не треба мені такого щастя!
Живуть, винаймають. Син свої фотографії викладає в соціальні мережі – все худіша, та худіша. Днями дзвонив, номер моєї сестри питав, вона в мене терапевт. На живіт поскаржився.
Ось тобі й не дружина, не буду готувати! До гастриту людину довела. Запитала в нього, може, не варто з такою одружуватися?
– Мамо, я не поради питаю, а номер телефону! Зі своїм особистим життям я сам розберуся. Ну що ж, хай розбирається. Головне, щоб турбота не дружини, до виразки не довела.
Бо стане дружиною, а борщі та котлети вже не знадобляться — готуватиме дієтичний стіл для виразкових хворих. Чи ви бачили такі примхи? Я, здається, навіть чую про таке вперше! Що скажете з цього приводу?
