Незадовго до весілля, майбутній чоловік вирішив познайомив мене зі своєю родиною. У кафе ходили наступним складом: я, Кирило, його батьки, брат із дружиною, сестра із чоловіком.
Познайомитися відразу не вдалося, бо вони спілкувалися між собою, ігноруючи мене. Якщо я щось питала, вони починали переглядатися, та посміхатися.
Кирило виглядав засмученим. Мабуть, не так він собі все це уявляв.
Коли ми приїхали додому, в студію, яку винаймали, відразу посипалися повідомлення на телефон мого нареченого.
Сестра Кирила написала їхню спільну думку про мене: «вона не освічена». Ми з Кирилом посміялися, він сказав, що начхати йому на їхню думку.
Весілля вирішили не відзначати. Сенс від тих же родичів, які всіляко кривилися, варто було мені відкрити рот? Моїх рідних, взагалі, не кликали.
До моїх заїхали, із ними посиділи вже після реєстрації шлюбу. З друзями на природу вибралися, було щось, на кшталт, весільної вечірки на виїзді.
До своїх Кирило один їздив, без мене. Відвіз їм торт, повідомив, що одружився. Що вони сказали, не знаю, бо не питала у чоловіка.
Жили собі спокійно. Я із родичами чоловіка ніяк не перетиналася. Воно мені потрібне? Ні. І Кирилові теж не треба було. Не сподобалася – їх проблеми! Але деяке здивування у чоловіка було.
– Дивно! Дівчину брата прийняли, хлопця сестри прийняли, ти нітрохи не гірша за них, яка муха маму і тата вкусила?
Дивуватися чоловік дивувався, але в душу до батьків не поліз. Трималися ми окремо, насолоджувалися тишею та спокоєм.
Чоловік із моїми батьками здружився. Мої батьки теж «не освічені». У нас у сім’ї ні в кого не було вищої освіти.
Мама – медсестра, тато – зварювальник, дідусь та бабуся, взагалі, доярка та тесляр, у селі живуть. У Кирила ж, всі з вищою освітою. На мій погляд, це сумнівний привід для задирання носа, але це моя думка.
Все почалося, коли я була в положенні, і УЗД показало, що буде хлопчик. У дівера – дочка, у чоловікової сестри – дві доньки.
Ми з Кирилом чекали на сина, збирали документи для іпотеки, думали, як далі житимемо. Кирило до своїх з’їздив, про стать малюка сказав. Повернувся спантеличений.
– Поїдеш до батьків у гості? Вони тебе запрошують.
– Який рік ми одружені? Третій! Щось все це дуже дивно!
– Нічого дивного. Батько онука хоче. Ти чекаєш на хлопчика.
– Мені немає справи до того, чого хоче твій батько!
– Я теж так гадаю. Чи не поїдемо?
Кирило від запрошення відмовився. Написала йому сестра. Мовляв, мати з батьком через себе переступили, вирішили «не освічену» прийняти, якого дідька я пику відвертаю?
Кирило сестрі відповів, що без її думки обійдеться.
Знайшла свекруха мене в соцмережах. Написала! На Ви зверталася! Казала, що ми не з того почали, треба якось знайомитись, зближуватись.
Показала повідомлення Кирилові. Він матері зі свого облікового запису щось відповів. Що – не в курсі. Але мені свекруха більше не писала.
З’явився у нас здоровий міцний хлопчик. Кирило відбивався від наїздів – чому бабусю й дідуся в гості не кличемо, треба кликати, бо вони хочуть побачити онука.
Синові вже чотири місяці було, коли чоловік звозив, та показав нашого малюка матері та батькові. Все! На цьому їхній інтерес схлинув!
– Награлися у бабусю та дідуся! – Вирішив Кирило.
Насправді все виявилося трохи інакше. Дружина дівера вдруге була в положенні, і УЗД їм пообіцяло хлопчика. Тож син Кирила і «не освічена», перестали викликати їх інтерес.
Коли у дружини дівера з’явився хлопчик, Кирило перестав спілкуватися з батьками. Зовсім перестав! Бо у батьків Кирила була лише одна тема для розмови — їхній довгоочікуваний онук!
З моїми батьками у нас спілкування побільшало. Вони приїжджали, поралися з онуком, відпускали нас з Кирилом погуляти, побути вдвох.
Ми, якось, уп’ятьох, у відпустку з’їздили, і мама з татом відпочили, і ми з Кирилом кілька днів удвох гуляли, син із бабусею та дідусем був.
Два роки від рідні Кирила не було жодного дзвіночка, якщо не рахувати картинок у дні народження. У відповідь чоловік теж відбувався листівками.
Свекрусі нещодавно п’ятдесят п’ять років виповнилося, Кирило найкрасивішу листівку вибрав!
– Тобі не соромно? Хоч би подзвонив матері, хоч букет їй відправив би, – зателефонувала Кирилові сестра.
– Навіщо?
– Дебільне питання! День народження, ювілей, круглі дати. Дно – листівка у вайбері! Сором! Зовсім дах поїхав зі своєю селючкою, а…
– Все сказала? Тоді бувай!
Я думаю, що у свекрів вже давно лише двоє дітей. Кирило став частиною моєї родини, прив’язався до моїх батьків, вони люблять його, як рідного сина.
Я шалено рада, що у дівера з’явився син. Рада, що ми з Кирилом живемо спокійно та мирно. Думаю, чоловіка, ставлення його батьків зачіпає.
Але, на жаль, він нічого не зможе зробити, щоб виправити ситуацію. Справа ж не в мені! Річ у тім, як до моєї появи до нього в сім’ї ставилися. Мені здається, що він був на останніх ролях!
Тож, начхати на цих недолугих снобів. Вони несповна розуму! Кирило – сама чудова людина з усіх, кого я будь-коли зустрічала.
Тож, у недолугих у родині убуло, а в нас прибуло! Але, я не розумію тих батьків, які не спілкуються зі своїми дітьми! Як так може бути? Що не так?
