-Гарний чоловік – чужий чоловік

Єва була справжньою красунею, і коли їй виповнилося двадцять, батьки перейнялися пошуком нареченого для єдиної дочки. Негоже віддавати таку красу будь-кому!

-Наречений нашої дочки має бути розумним, добрим, дбайливим і, звичайно ж, міцно стояти на ногах. Ну, і в ідеалі, потрібно, щоб він був вірним, – сказала якось її мати Жанна сусідці, з якою вони були подругами.

-Ось насмішила! – вигукнула Ганна. – Потрібно – кому? Тож і кажу, що вам. Та якщо Єва вирішить вийти заміж, вона вас не спитає, за кого. Вона у вас така. З перчиком!

Що правильно, то правильно. Яскрава зовнішність Єви була відповідна до її характеру. Зухвалий погляд великих очей кольору міцного чаю, смілива усмішка, яскраві пухкі губи й чорні локони. Це дуже подобалося хлопцям. Але вони розуміли: ця панночка не кожному підійде.

Єва не з тих, хто покірно готуватиме чоловікові борщ і піклуватиметься про нього, як про дитину. До того ж Єва гостра на язик.

Батько Єви, Іван, був практичним. Тобто шлюб дочки мав бути вдалим, перш за все, у фінансовому плані. І в ідеалі не тільки для неї, а й для батьків.

Так що, іноді дбайливі батьки підсовували красуні донечці наречених. Вони запрошували в гості своїх друзів, які мають неодружених синів або інших родичів. Всі претенденти на руку і серце прекрасної Єви були непоказні, зате із багатих сімей.

-Мамо, ну, невже все так погано? – не витримала вона одного разу, коли вона проводила старого друга батька з дружиною та їх сина Костика. – Я, може, й не ідеал краси, у чому я особисто сумніваюся, але навіщо мені такий наречений? Він мені зовсім не подобається!

-Ну, а навіщо тобі писаний красень?

-Як це – навіщо? Якщо я й закохаюся, то тільки в гарного чоловіка. Щоб, як з обкладинки! Хочу, щоб я та мій майбутній чоловік були нереально гарною парою. І щоб усі казали: “Як же класно вони виглядають разом!” Ні-ні, я волію дочекатися свого красеня.

-Гарний чоловік – чужий чоловік, – зітхнула Жанна.

-Ну, значить, треба постаратися, щоб він був моїм, – розвела руками дочка. – І потім, мамо, ну, адже мені тільки двадцять, і я, якщо ти пам’ятаєш, ще вчуся. От стану дипломованим економістом, тоді й про створення сім’ї подумаю. Загалом більше ніяких наречених, добре?

-Добре, як скажеш…

“Не зрозумію, мені здалося, чи мама розчарована? – з усмішкою подумала Єва. – А чи не все одно? Головне, щоб припинився потік цих неприємних кавалерів”.

І він справді припинився. А через півтора року після закінчення університету Єва зустріла свого нареченого. На велику радість Івана і Жанни, Анатолій міцно стояв на ногах. Він мав свій таксопарк.

Батьків нареченої не влаштовувало тільки одне – надто вже гарненький їхній майбутній зять. Натомість дочка була щаслива.

-Теж зраджувати буде, – сказала Жанна.

-Та ще й гроші на коханок витрачатиме, – додав Іван. – А гроші мають бути в сім’ї.

-Чує моє серце, матимеш клопіт ти з ним, – підсумувала Жанна.

-А ось це ми ще побачимо! – життєрадісно відповіла дочка.

Весілля було багатим і багатолюдним. Гості захоплювалися гарною парою:

-Як вони чудово виглядають разом! Шикарна пара!

-Що правда, то правда! Ніколи не бачила пари красивішою.

Отже, одне бажання Єви збулося.

Батьки Єви, як у воду дивилися – Анатолій був ще той ходок. Якщо він і зберігав вірність молодій дружині, то тільки медовий місяць. Ну, а потім – пішло-поїхало: сауни з друзями, короткочасні відрядження, аромат чужих парфумів та пікантні предмети гардероба в машині.

Приятелі Анатолія дивувалися, як можна гуляти направо й наліво, бувши одруженим з такою красунею.

-Ти любиш шашлик? – запитав він свого найкращого друга Кирила.

-Люблю, – відповів той. – Ну і що?

-Я теж люблю. Але я не уявляю, як можна їсти один шашлик. Так і із жінками. Моя Єва – це основна страва, смачна, гарна і гаряча. Ну, а решта, так, закуска, десерт або пікантна страва, побалуватися на один раз.

Кирило розреготався.

-Ну ти даєш! – засміявшись, сказав він. – Це ж треба!

-Так я ж у хорошому сенсі. Адже їжа – це ж добре.

-Тобі видніше, – реготав Кирило. – Ціле меню. Принаймні поки що. Але якщо вже я знайду ту саму, справжню, я згоден задовольнятися однією стравою.

-Ну-у, не зарікайся!

Подруги не раз намагалися відкрити Єві очі на пригоди її чоловіка.

-Не кажи нісенітниці і заздри мовчки! – зупинила вона Ольгу, коли та запевняла її, що бачила у ювелірному Анатолія з вельми гарною білявкою. – Мій Толік любить мене.

-Але ж я їх бачила! – не вгамовувалась подруга.

-Угу, бачила вона. Що ти ще бачила?

Але Ольга лише махнула рукою. “Яка ж Єва, однак, наївна, – думала вона. – Правду кажуть, чи що, що жінкам дається або краса, або розум?”

А коли Таня запевняла Єву, що Анатолій запропонував їй зустрітися в приємній обстановці, та насмішкувато запитала:

-А чого ж ти не погодилася?

Таня лише похитала головою, дивуючись наївності Єви.

Ні Ользі, ні Тані, ні всім іншим подругам і на думку не спадало, що Єва і сама все чудово розуміє. Вона була переконана: набагато розумніше вдати наївну.

“Будьте впевнені, я ще своє візьму! – весело думала Єва, слухаючи чергову розповідь про витівки чоловіка. – Головне, вибрати момент”.

І вона іронічно вислуховувала байки чоловіка про те, що “нову машину привезли лише вночі”, а “на тому корпоративі всі були без дружин”.

-Нова білизна? – спитала Єва чоловіка, коли він недбало кинув пакунок на подружнє ліжко. – Можна подивитися?

-Дивись, звісно, ​​- люб’язно дозволив він.

Червона білизна, саме її зараз розглядала Єва, була його слабкістю.

-Подобається? – з гордістю спитав Анатолій.

“Боже!” – Подумала дружина, дивлячись на напис “Справжній тигр”.

-Та, нічого так, – недбало сказала вона. – Ти їсти хочеш?

-Мабуть, – відповів чоловік. – Я б зараз яєчні з’їв. З шинкою, помідорами та цибулею. Зробиш?

-Та легко, – кивнула Єва і пішла на кухню.

“Одне з двох, – думала вона, готуючи яєшню. – Або це подарунок чергової пасії, або він їх купив для того, щоб справити враження”.

-Анатолій, тобі чай, чи каву? – гукнула Єва.

Не дочекавшись відповіді, вона вирушила у спальню. Чоловік розмовляв телефоном.

“Все ясно, воркує зі своєю пасією”.

Єві стало неприємно.

-Я обов’язково одягну твій подарунок, – грайливо сказав Анатолій.

“Так, я була на вірному шляху, – з гіркою усмішкою констатувала дружина. – Та скільки можна, зрештою?! Пора покласти цьому край!”

Постукати у двері було вище її сил, і Єва повернулася на кухню.

Анатолій любив яєчню із червоним перцем.

І тут Єву осяяло. Дочекавшись, коли Анатолій піде у ванну, вона пішла у спальню і посипала перчиком чоловікову обновку. Це побачення він запам’ятає на все життя!

Спускаючись сходами, Анатолій щось відчув.

Він завів машину та виїхав із двору. Неприємне відчуття посилювалося. “Та що ж це таке?” – з досадою подумав Толік.

Невдалий ловелас зупинився і набрав номер Кирила.

-Е-е-е, братику, та тобі треба перевіритися! – виніс він вердикт, вислухавши Анатолія.

Анатолій рішуче розвернувся у бік будинку. Йому зателефонувала Марина і поцікавилася, коли він приїде.

-Що, не терпиться? – закричав Анатолій. – Ніколи! Забудь цей номер!

Єву так і підмивало підвестися і поцікавитися, чого це він сьогодні так рано. Але вона вдавала, що спить. Ще, чого доброго, розсміється, а Толік усе зрозуміє. Ні, шоу має продовжуватися!

Крізь звук води, що ллється, Єва чула, як чоловік сварився. Анатолій вимкнув воду і пішов спати в залу.

“Не хоче мене турбувати, – думала Єва, ледь стримуючи сміх. – І правильно робить, нічка буде неспокійною!”

Вранці Толік мав поганий вигляд.

“Так і є! – подумала Єва. – Не спав усю ніч. Ну, нічого, йому корисно. Не буде мені зраджувати!”

-Ти не бачила мій паспорт? – похмуро запитав чоловік. – Хочу на процедури зʼїздити.

Єва ледве стримувала сміх, і їй довелося відвернутися.

-Не знаю, може, в машині. Ти заслаб, чи що? Щось серйозне?

“Так, спокійно, тільки не сміятися!” – наказала собі Єва.

-Ні-ні, так, з метою профілактики, – промимрив Толік.

“А ось тут ти маєш рацію! – подумки кивнула Єва. – Сподіваюся, така профілактика піде тобі на користь!”

Як тільки за Анатолієм зачинилися двері, вони дали волю емоціям. Давно Єва так не сміялася!

Але не тільки в Єви видався такий веселий ранок.

-Ой дякую, друже, насмішив старого з самого ранку! – говорив лікар, витираючи сльози. – Сміх, адже він життя продовжує. Тож завдяки вам я довше проживу!

-А… Вибачте, що смішного? – здивовано спитав Анатолій.

-Звичайний червоний перчик. Тому і відчуття такі…

-Ви впевнені? – округлив він очі.

-Впевнений. Зараз є якісь відчуття?

-Трохи. Щоправда, вже менше.

-Ну і чудово. Холодне молоко, кефір, чи йогурт, і все минеться.

-Дуже дякую! – вигукнув Анатолій і розцілував його в обидві щоки.

-Та нема за що! Побільше б таких.

“Отже, Маринка ні до чого, – думав Толік, уже сидячи в машині. – Тільки це нічого не змінює! Господи, яким же я був!

Коли Єва увійшла до квартири, то була здивована. Толік був удома!

-Стомилася? – запитав він, допомагаючи дружині зняти пальто.

-Є трохи, – усміхнулася Єва. – Ти сьогодні рано. Що приготувати на вечерю?

-Не треба нічого. Я все приготував.

-Та ну!

-Чиста правда, – урочисто сказав чоловік, заводячи дружину в залу, де на неї чекала романтична вечеря і розкішний букет квітів.

Пройшов рік…

-Вона просто диво, правда? – мабуть, вдесяте запитувала Єва.

Два тижні тому у Анатолія та Єви народилася дочка Аліна, і тепер вони із задоволенням освоювали ролі мами і тата.

Щасливі батьки з ніжністю дивилися на сплячу дочку.

-Вона у нас красуня, – охоче відповідав молодий батько. – Як мама. Така сама гарна.

-І теж із перчиком? – з усмішкою сказала йому Єва, і подружжя тихо розсміялося.

Ставте вподобайки та пишіть коментарі, що думаєте з цього приводу?