– Вероніко, а чим це у нас не пахне? – Аркадій завмер у дверях кухні, сонно чухаючи живіт під сірою домашньою кофтою.
На годиннику було о пів на першу дня. Зазвичай у цей час просторою трикімнатною квартирою вже пливли густі аромати запеченого м’яса з часником, наваристої солянки або рум’яних пирогів.
Але зараз на плиті сяяла ідеальна чистота. Жодної каструлі, ні пательні, – . повітря було свіжим і прохолодним.
Вероніка стояла біля дзеркала в передпокої і обережно поправляла застібку срібного ланцюжка на шиї. На ній була темно-синя ошатна сукня, куплена ще місяць тому.
– Нічим не пахне, – не дивлячись на чоловіка, озвалася вона.
– У сенсі?
– І пахнути не планує. Я йду!
– Як це йдеш? – Аркадій заморгав, намагаючись сфокусувати зір.
Він тяжко сперся на одвірок.
– Куди? А як же мати? Тітка Рая з чоловіком? Вони о другій годині приїдуть!
– Ось із ними й посидиш, – Вероніка взяла ошатну сумочку.
– Ти жартуєш зараз?
– Чайник на місці, заварка в шафці. Якщо пощастить, знайдеш у морозилці пачку старих пельменів.
…Традиція «суботніх сімейних обідів» зародилася три роки тому, коли Клавдія Михайлівна, мати Аркадія, безапеляційно заявила, що їм потрібно частіше бачитися.
Квартира у сина простора, багато місця. І з тих пір кожні вихідні перетворилися для Вероніки на другу неоплачувану зміну.
Вона вставала о сьомій ранку. Маринувала, запікала, стругала, накривала величезний дубовий стіл, який Аркадій спеціально купив для таких посиденьок.
Потім вислуховувала причіпки свекрухи про те, що м’ясо сухе, а салату не вистачає солі. А після від’їзду гостей до глибокої ночі відмивала гори жирного посуду.
– Ти чого починаєш? – Аркадій насупився і ступив у коридор, загороджуючи прохід до вхідних дверей.
– Я закінчую, Аріку.
– Ми ж сім’я! Рідня їде, вони з іншого кінця міста тягнуться!
– Саме так. Твоя рідня! Твої гості – твоя проблема!
Він метнувся на кухню, грюкнули дверцята гарнітура. Загриміли порожні полиці.
– Вероніка, ти взагалі нічого не купила?! – долинув звідти його обурений голос.
Він вискочив назад із порожніми руками.
– Тут миша повіс илася! Ти знущаєшся? Що я на стіл поставлю?
– Доставку замов, – сухо порадила дружина, взуваючи туфлі.
– Яку доставку?!
– Суші, піцу, азійські страви. Зараз усе за пів години привозять.
– Яка піца?! Мама не їсть фастфуд! У неї підшлункова! Їй потрібне домашнє, гаряче!
Його обличчя пішло червоними плямами від обурення. Аркадій щиро не розумів, як налагоджений механізм комфорту міг дати такий збій.
– Значить, зваріть їй вівсянку на воді. Крупа в нижній шухляді, – уїдливо відрізала Вероніка.
– Ти в своєму розумі?
– Або відпиляй шматок від дубового столу. Ви ж його купували для гостей? От нехай і гризуть!
– Це не смішно! – гаркнув чоловік.
Він стиснув кулаки, тупцюючи босоніж по коридору.
– Я цілий тиждень орав, як навіжений! Я маю право у свій законний вихідний посидіти з родичами за нормальним людським столом!
Вероніка повільно випросталась. Вся її стриманість кудись випарувалася.
– А я, мабуть, цілий тиждень на шезлонгу коктейлі пила? – Вона зміряла його важким поглядом. – Я теж працюю, Аркадію! З дев’ятої до шостої. Тільки ти після роботи лягаєш на диван з телефоном, а я встаю до плити.
– Готувати для сім’ї – це нормальний жіночий обов’язок! – випалив він завчену фразу Клавдії Михайлівни.
– Та що ти? А продукти купувати за власний кошт – це теж мій обов’язок?
Аркадій затнувся і відвів очі.
Пів року тому чоловік заявив, що йому потрібно сплачувати автокредит за нову машину. І запропонував тимчасово перейти на роздільний бюджет. Скидатися лише на комуналку, а решту кожен витрачає сам.
Ось тільки про суботні застілля він чомусь забув згадати. І всі ці делікатеси для Клавдії Михайлівни,- фермерська телятина та червона риба – справно оплачувались із карти Вероніки.
– Минула субота була останньою, – викарбувала Вероніка.
Вона дивилася чоловікові просто у вічі.
– Коли твоя матінка розколупала виделкою форель, за яку я віддала шалені гроші, і заявила, що риба переморожена.
– Вона просто зробила зауваження!
– А ти сидів і посміхався! Усе! Годівничка закрита! Я батрачити не наймалася!
– Вероніка, зупинись! Мама образиться.
– У Римми сьогодні ювілей. Я попереджала тебе ще три тижні тому. Але ти, як завжди, пропустив повз вуха все, що не стосується твого комфорту.
Вона рішуче відсунула збентеженого чоловіка від дверей і взялася за замок.
– Якщо ти зараз підеш, ми дуже посваримося! – пригрозив Аркадій їй у спину.
– Я цього не стерплю! – Додав він з натиском.
– Потерпиш! Або сам до плити станеш, – вибирай.
Поріг рипнув під її ногою, і двері зачинилися. На сходовому майданчику було прохолодно та тихо. Вероніка спустилася на ліфті, вийшла надвір і з задоволенням вдихнула свіже осіннє повітря. Вперше за три роки в суботу в неї не боліла спина і не пахли цибулею руки.
У ресторані було гамірно, – грала музика, дзвеніли келихи. Римма відзначала своє п’ятдесятиріччя з розмахом, запросивши найближчих.
Вероніка сиділа за столом, насолоджуючись чудово приготованим жюльєном, – смачною їжею, яку їй не довелося ні купувати, ні готувати, ні подавати на стіл.
За дві години телефон у її сумочці ожив. На екрані висвітлилося знайоме ім’я.
Вероніка промокнула губи серветкою. Вона попросила вибачення перед сусідкою по столу і вийшла в тихий хол з великими дзеркалами.
– Так? – миролюбно відповіла вона.
– Вероніка, це катастрофа! – заголосив у слухавці Аркадій.
На задньому фоні виразно чувся невдоволений, високий голос Клавдії Михайлівни. Вона репетувала на всю квартиру.
– Це неповага до старших! – лунало з динаміка. – Рідна мати приїхала, а в невістки в хаті шаром покоти! Не чекали на нас, значить!
– Що сталося, Аріку? Вівсянка підгоріла? – посміхнулася Вероніка.
– Вони приїхали! І тітка Рая теж! Ми сидимо перед пустими тарілками!
Чоловік відверто істерив:
– Мама в шоці! Вона тиск міряє! Де їжа, Вероніко?
– Я ж сказала, замов доставку. У чому проблема?
– У цінах проблема! – зірвався Аркадій на крик.
Він явно вибіг на балкон, бо голос свекрухи став тихішим, зате почувся шум машин.
– Я відчинив цю твою програму! Там сет ролів коштує майже половину моєї зарплати! А нас п’ятеро людей!
– І що?
– Піца – теж кругленька сума! Це обдиралівка! За такі гроші можна купити корову! Я не збираюся спускати стільки грошей на обід!
– О як, – Вероніка притулилася спиною до прохолодної стіни холу.
Вона уважно розглядала свій бездоганний манікюр.
– Грошей, значить, шкода? Своїх, кревних?
– До чого тут це! Там ціни накручені втридорога!
– А коли я щоп’ятниці залишала в супермаркеті величезні суми на ваші застілля, це було нормально? Це ж “спільний” бюджет, так? Твоя мама ж любить фермерське м’ясо!
У слухавці повисла важка пауза. Було чути лише шум проспекту.
– Вероніка, ну, будь ласка, – голос Аркадія раптово втратив усю пиху.
Він став запобігливим, майже жалібним.
– Приїжджай, га? Ну звари по-швидкому картоплі, салатик налаштуй.
– Салатик?
– А в нас є соління в коморі? Я більше не проситиму делікатеси, чесно. Мама вже згодна на макарони з тушкованкою!
Вероніка подивилася на своє відображення у дзеркалі. Доглянута жінка в красивій сукні з ідеальною укладкою. Ніяких слідів втоми та кухонного рабства, ніяких фартухів та запаху смаженої цибулі.
– Знаєш, Аркадію, – прохолодно сказала вона. – Соління – це чудова ідея.
– Ось! Я ж говорю! Ти скоро будеш?
– Дістань банку огірків, наріж хліб. Ось вам і скатертина-самобранка. А я зараз танцюватиму. У мене законний вихідний!
– Ти не можеш так вчинити з моєю матір’ю!
– Вже вчинила! Все, розмова закінчена, – смачного!
Вона скинула виклик, перевела телефон у беззвучний режим та кинула його назад у сумочку. Від серця остаточно відлягло.
Увечері Вероніка поверталася додому без жодної тривоги. Вона чудово провела час, натанцювалася і почувала себе відпочилою.
У передпокої було темно. У квартирі стояв стійкий запах горілої олії та дешевих сосисок.
Вероніка пройшла на кухню і ввімкнула світло.
Картина була вражаючою. У раковині височила гора брудного посуду. На плиті стояла закопчена сковорода, де плавали залишки чогось незрозумілого. На дубовому столі валялися крихти та порожні пачки з-під майонезу.
Аркадій сидів у вітальні, дивлячись у вимкнений телевізор.
– З’явилася, – буркнув він, не обертаючись.
– З’явилася, – спокійно підтвердила Вероніка.
Вона сперлася на одвірок.
– Мама поїхала у сльозах. Сказала, що її ноги більше не буде в цьому негостинному будинку.
– Треба ж, яка трагедія, – Вероніка навіть не спробувала приховати іронію. – І хто ж тепер критикуватиме мою рибу?
– Ти зруйнувала нашу родинну традицію! – Аркадій нарешті обернувся до неї.
Його обличчя було пом’ятим і скривдженим.
– Я не руйнувала. Я просто припинила її спонсорувати та обслуговувати, Аріку. Різницю відчуваєш?
– Дружина повинна дбати про чоловіка та його родичів!
– А чоловік повинен дбати про дружину! У нас окремий бюджет, пам’ятаєш? Твоя думка. Твій кредит. Твої гості.
Вероніка кивнула у бік кухні.
– І, до речі, посуд за своїми гостями ти теж миєш сам.
– Я не вмію відмивати цей жир!
– Навчишся. Губка на раковині, поряд.
Вона розвернулася і пішла до спальні, залишивши чоловіка наодинці з усвідомленням нової реальності. Жодних криків, жодних скандалів з биттям тарілок. Просто нові правила гри.
За три тижні настала чергова субота.
Вероніка квапливо варила каву в турці, поглядаючи у вікно. На вулиці мрячив дрібний осінній дощ, вітер гнав асфальтом жовте листя. Вдома було тепло та затишно.
Аркадій квапливо збирався біля порога. Він натягував куртку, постійно поглядаючи на годинник. У руках він тримав об’ємний пластиковий пакет із контейнерами.
– До матері? – мимохідь поцікавилася Вероніка.
Вона налила ароматну каву в чашку і зробила перший ковток.
– Так. Вони тепер у тітки Раї збираються по суботах, – сухо кинув чоловік, уникаючи її погляду.
– Мама сказала, що її ноги більше в нашій квартирі не буде. Ображена до глибини душі.
– Яка непоправна втрата, – Вероніка хитро примружилася. – А що в пакеті?
– Пиріжки купив у пекарні, і м’ясну нарізку, – буркнув Аркадій.
Він ніяково переминався з ноги на ногу.
– Мама сказала, зі своїм приїжджати. Тітка Рая безплатно годувати нікого не збирається. Заявила, що в неї пенсія не гумова.
– Передавай їм величезне привітання, – щиро посміхнулася Вероніка.
Двері за чоловіком зачинилися. Замок двічі клацнув з того боку.
Вероніка взяла свою чашку і пішла до вітальні. Вона планувала провести весь день за читанням нової книги, загорнувшись у плед. І жодна брудна каструля у світі не могла б зіпсувати їй ці вихідні…
Як ви вважаєте, слушно вчинила Вероніка? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
