– Гості стільки на шиї не сидять, Олексію!
Маргарита опустила важкі пакети із продуктами на тумбу у передпокої. Пальці боліли від пластикових ручок, що врізалися.
– Ну, Рито, ну свої ж люди!
Чоловік переступав з ноги на ногу біля порога. Він навіть не спробував перехопити у неї сумки. Просто стояв, сутулився і винно ховав очі.
– Три тижні, – відрізала вона, стягуючи туфлі. – Він обіцяв кілька днів, – максимум тиждень. Поки не знайде роботу і не найме хоча б кімнату.
– У хлопця стрес, – завів звичну шарманку Олексій. – Його скоротили. Дівчина покинула. Куди йому йти? Надвір?
Маргарита випрямилася. Спина після восьми годин за комп’ютером в офісі відчутно нила. Вона відсунула чоловіка плечем і пройшла в кімнату.
На їхньому дивані, нахабно розкинувши ноги в домашніх штанах, лежав Євген. Тридцятивосьмирічний «хлопець у стресі». В одній руці він тримав пульт від телевізора, в другій – надкушений бутерброд із сиром.
На журнальному столику стояв порожній кухоль і тарілка з крихтами.
– О, невістка повернулася! – задерикувато крикнув дівер, не змінюючи пози. – А ми вже зголодніли. Що на вечерю?
Маргарита подивилася на сир. Той самий Маасдам, який вона вчора купила спеціально на ранок, щоби зробити гарячі бутерброди перед роботою.
– Те, що сам приготуєш, – з прохолодою озвалася вона.
Євген голосно пирхнув, пережовуючи їжу.
– Жартуєш? Я ж гість. – Та й взагалі, я зі співбесіди тільки прийшов. З ніг валюсь.
Маргарита перевела погляд на його зовсім чисті, ні разу не одягнені за сьогодні шкарпетки.
– І як успіхи? – поцікавилася вона, притулившись до одвірка.
– Та курям на сміх, – відмахнувся Євген. Дріб’язок пропонують. Смішні гроші. Я себе не на смітнику знайшов, щоб за такі гроші горбатитися. Там роботи непочатий край, а хочуть платити, як студенту.
– Натомість їсти на чужі гроші тобі гордість дозволяє.
У кімнаті миттю стало не затишно. Олексій одразу виринув із-за спини дружини, метушливо замахавши руками.
– Так, родичі, не сваримося! Рит, ну ти чого нагнітаєш? Ходімо на кухню, я картоплю почищу.
– Ти її вже три тижні чистиш, – кинула вона крізь зуби, але пішла на кухню.
Воно й зрозуміло. Сперечатись із Олексієм зараз не було сил. Він до нестями боявся свою владну матір.
Любов Іванівна завжди виділяла молодшого, прощаючи йому будь-які борги, звільнення за статтею та загули. А Олексій, як старший, був завжди зобов’язаний опікуватися «недолугого».
Вода з губки повільно капала у раковину. Маргарита розлючено відтирала кухонний гарнітур, хоча він і так блищав. Їй просто треба було зайняти руки.
Олексій примостився за обіднім столом і взявся за картоплю, намагаючись зрізати шкірку якомога тонше.
– Він сьогодні правда їздив на завод, – примирливо промимрив чоловік.
– На прохідну. Але там худоб’ячві умови. Майстер хамовитий, графік жорсткий. Женька не звик до такого відношення.
– А тут у нас санаторій, – відрізала Маргарита. – Безплатний. Все включено.
Вона вимкнула кран. Струснула воду з рук.
– Олексію, я втомилася. Я приходжу з роботи і встаю до другої зміни. Я купую продукти на свої гроші, бо твоєї зарплати тепер ледве вистачає на іпотеку та комуналку. А твій братик зжирає за два дні те, що я готую на тиждень.
– Ну він же мужик, у нього апетит, + спробував пожартувати чоловік.
– Він трутень! – відрізала вона, не підвищуючи голосу.
– Він нічого не робить по дому. Навіть кухоль за собою помити не може! Рушники кидає на підлогу у ванній кімнаті. Вчора я знайшла його брудну футболку на мікрохвильовій печі!
Олексій утиснув голову в плечі.
– Мама дзвонила сьогодні, – тихо сказав він. – Попросила потерпіти. Каже, у Жені зараз складний період. Йому підтримка потрібна. Опора сім’ї.
– Так хай забирає його до себе й підтримує!
– У неї однушка. Куди вона здорового лобура поселить? Їй спокій потрібен. А у нас двушка. Місце є.
Маргарита щільно заплющила очі. Аргументи ходили по колу третій тиждень.
***
Ранок наступного дня почався з того, що Маргарита запізнилася на маршрутку.
Причина банальна – дівер замкнувся у ванній на сорок хвилин. Він не приймав душ, просто сидів там із телефоном, гортаючи короткі ролики. Звук безглуздої музики розносився по всій квартирі.
Коли Маргарита постукала у двері втретє, Євген вийшов, невдоволено скрививши губи.
– Чого гупаєш? – буркнув він, чухаючи живіт під розтягнутою кофтою. – Не в гуртожитку ж живемо. Дай людині прокинутися нормально.
Весь день Маргарита відчувала тупе роздратування. Вона переглядала банківську програму в телефоні. Баланс танув на очах.
Через урізану премію Олексія всі побутові витрати лягли на неї. Довелося скасувати запис до стоматолога та відмовитися від купівлі нових осінніх черевиків.
Натомість у їхньому холодильнику регулярно з’являлися баварські сосиски та дорогий кетчуп – «Женя інше не їсть».
До вечора суботи її терпець урвався.
На плиті булькав наваристий суп. Маргарита нарізала хліба, розставила тарілки.
Євген ввалився на кухню, голосно човгаючи капцями по плитці. Сів на табурет біля вікна, закинувши ногу на ногу.
– Нарешті, – видав він, потираючи руки. – А то в животі бурчить. Зачекався.
Маргарита мовчки розлила суп. Поставила до центру столу сметану.
Дівер присунув до себе порцію. Зачерпнув ложкою, пожував. Обличчя його витяглося.
– Солі обмаль, Рито, – невдоволено промовив він. – І м’ясо тверде. Підошва натуральна.
Олексій квапливо уткнувся у свою тарілку, вдаючи, що дуже зайнятий шматком хліба.
– Жуй ретельніше, – Єхидно порадила Маргарита, сідаючи навпроти.
– Та я жую, – огризнувся Євген, гидливо відсуваючи ложку. – Просто говорю, як є. У мами навар густіше виходив. А тут вода водою, одна морква плаває.
Він потягся до хлібниці.
– І хліб, до речі, учорашній. Могла б свіжого купити після роботи. Що так складно в пекарню зайти? Біля будинку ж пекарня є!
Маргарита відклала ложку на серветку.
Вона дивилася на цього дорослого чоловіка, що випромінює здоров’я. Він сидів на її кухні, їв куплену нею їжу та вимовляв їй за недостатньо хороший сервіс.
– Я після роботи в магазин заїжджаю, – сказала вона. – Купую продукти. Потім стою біля плити, поки дехто лежить на дивані.
– Ну то й що? – щиро обурився дівер. – Ти ж жінка. Тобі по господарству належить батрачити. Ви з Олексієм родина. А я гість. За гостем доглядати треба.
– Гості приносять тортик, п’ють чай і йдуть додому ввечері.
Євген відкинувся на спинку табурету, схрестивши руки на животі.
– Ой, та гаразд тобі прибіднятися. Можна подумати, що я вас об’їдаю. У вас же гроші є, он Олексій інколи ще й мені підкидає зі своїх запасів.
Маргарита поволі перевела погляд на чоловіка. Олексій похлинувся супом. Закашлявся, фарба миттєво залила його щоки.
– Як підкидає? – вкрадливо поцікавилась вона.
– Ну як, – знизав плечима Євген, не помічаючи паніки брата.
– Я ж на співбесіди їжджу. Місто велике, автобусами не накатаєшся. Понад п’ять тисяч на таксі за ці тижні пішло. Брат по-братськи рятує, переказує на карту.
На кухні стало чути, як за вікном гуде сміттєвоз. Маргарита дивилася на Олексія. Той наполегливо роздивлявся клейонку на столі.
– Ти даєш йому гроші? – спитала вона крижаним тоном.
– Рито, ну там дріб’язок, – забурмотів Олексій, не підводячи очей.
– На проїзд просто… Йому ж треба шукати роботу…
– П’ять тисяч – це дріб’язок?
– Та чого ти завелася? – втрутився Євген.
– Жаль, чи що? Я ж віддам, як улаштуюсь! Теж мені, знайшла через що істерику влаштовувати. На косметику свою більше витрачаєш.
Маргарита встала з-за столу. Жодних криків. Жодного биття посуду. Обличчя залишалося непроникним. Вона просто вийшла із кухні.
– Образилася, чи що? – долинуло їй у спину глузливе бурмотіння дівера.
– Олексію, ну скажи своїй, хай реагує простіше. Критику треба вміти приймати. А суп реально поганий.
Маргарита пройшла до кімнати, яку вони поступилися «гостю».
У ніс вдарив спертий запах брудних речей. Домашні штани валялися на кріслі. На підвіконні вишикувався ряд порожніх кухлів зі слідами засохлої кави.
Вона витягла з кута величезний спортивний баул, з яким Євген заявився до них на початку місяця. Відчинила блискавку.
Маргарита згрнбла одяг з крісла в оберемок і шпурнула всередину. Туди ж полетіла бритва з полиці у ванній, зарядка від телефону, якісь м’яті футболки, кросівки та дезодорант. Вона не сортувала речі. Просто кидала все поспіль.
Застебнувши блискавку, Маргарита витягла важку сумку до передпокою. Повернула ключ у замку. Відчинила вхідні двері і виставила баул на сходовий майданчик.
Потім повернулася на кухню. Встала в отворі.
– Чай скасовується, – сухо сказала вона. – Твої манатки у під’їзді. На вихід.
Євген завмер зі шматком хліба біля рота.
– Що? – не зрозумів він.
– Щоб за хвилину духу твого тут не було!
Дівер грузно підвівся з табурету. Обличчя його пішло червоними плямами від обурення.
– Ти що надумала, коза? – гаркнув він. – Куди я піду проти ночі? Темніє вже!
– До мами! – Маргарита не відвела погляду. – Там навар густіший. І м’ясо м’яке. Уперед!
– Олексію! – Євген обернувся до брата.
– Ти це терпітимеш?! Твоя баба рідного брата на вулицю жене! Ти взагалі чоловік, чи хто?
Олексій схопився. Метушливо забігав очима від дружини до брата.
– Рито, правда… Пізно. Куди він піде? Давай хоч до ранку залишимо, а завтра вирішимо.
– Хочеш – йди з ним.
Олексій затнулася.
– Сумку другу я тобі швидко зберу, – додала вона, дивлячись просто у вічі чоловікові.
– На двох вам маминого борщу вистачить. І грошей на таксі заощадите.
Чоловік судомно проковтнув. Він зробив крок назад і знову опустився на табурет. Сперечатись із дружиною, коли вона так говорила, він не ризикнув. Надто добре знав цей тон.
Євген зрозумів, що захисту не буде. Брат злився.
Він надувся, злісно сопучи.
– Та дуже треба у вашому хліву залишатися! – випалив він, протискаючись повз Маргариту до передпокою.
– Підкаблучник! А ти ще приповзеш вибачення просити!
– Ага, розбіглися!
Євген вискочив на майданчик, штовхнувши свій же баул ногою. Двері зачинилися. Клацнув замок.
На кухні залишилися тільки Маргарита та Олексій. Чоловік сидів тихо, боячись зайвий раз брязнути ложкою об тарілку. Він дивився в остиглий суп.
Маргарита підійшла до раковини, та взяла губку.
– Завтра переведеш мені на карту десять тисяч, – не обертаючись, сказала вона.
– Або збираєш речі сам.
Олексій коротко хитнув головою, хоч вона цього не бачила.
За тиждень Маргарита сиділа на кухні і пила ранкову каву.
У квартирі було спокійно. Ніхто не скаржився на прісну їжу. Ніхто не розкидав шкарпетки по кутках. Ніхто не вимагав свіжого хліба із пекарні.
Євген, як з’ясувалося, благополучно осів у матері.
Любов Іванівна дзвонила Олексію щовечора весь цей тиждень. Вимовляла синові за жорстоку, безсердечну невістку, яка вигнала рідну кров на мороз.
Олексій слухав, винно підтакував у слухавку, але до дружини з розмовами про брата більше не ліз. Борг у п’ять тисяч він переказав наступного ж дня.
Маргариту дзвінки свекрухи зовсім не хвилювали. Головне, що її власний навар тепер діставався лише тим, хто вмів говорити «дякую».
А як би ви вчинили в цій ситуації? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
