– Гроші, які подарували мої родичі, я беру собі, – накопичуватиму, треба розширюватися. Квартиру цю продамо, я додам, купимо спільну. Це буде моя частка. – А хіба в сім’ї гроші не спільні? – Мені твоїх не треба! Це буде мій внесок у сім’ю. А те, що подарувала твоя рідня, – витрачатимемо на потреби. Я голова сім’ї, мені й розпоряджатися фінансами!

– Мамо, я зустрічаюся з Мишком. Він такий милий, галантний. Можливо навіть трохи старомодний. З пальто допоможе, пакет несе, в автобус пропускає, руку подає. Такий уважний. Запитує, коли гуляємо, чи не замерзла, чи не втомилася. Дбайливий.

– Він навчається?

– Останній курс, як і в мене. Батьків не знаю, ще не дійшло. Напевно добрі люди.

– Оксано, я й не питаю про батьків. Він не працює?

– Мамо, він навчається! Звісно буде працювати.

– Але ж ти встигаєш поєднувати,

– Я ж давно працюю.

***

– Мамо, мені Мишко пропозицію зробив. Ми вирішили, що знайомитись треба всім разом. Я з його батьками, він з вами, та й батьки між собою. Ми вибрали суботу. Ти зрозуміла?

– Що тут незрозумілого? Весілля коли?

– Відразу після інституту. Отримаємо дипломи й погуляємо! – радісно повідомила дочка. – До весілля два місяці.

– Це твій вибір. Ти добре знаєш його? Ви ж лише пів року знайомі.

– Я ж тобі розповідала, що він дбайливий, уважний! Він добрий, – як тато! Пів року. Нам цього вистачило, щоб пізнати один одного. Ти сама розповідала, що ви з татом були знайомі місяць.

– Тато у нас дбайливий. Це так. Я ж, не думала заміж, а вискочила. Швидше хотіла втекти з дому. А тато мене давно знав, спостерігав із далеку. Не будемо про це. Нехай у вас все буде добре.

***

Знайомство відбулося у кафе. Батьки Михайла трохи запізнилися, затори. Все пройшло добре. Мама бухгалтер, батько – інженер. Солідні люди, ввічливі. Обговорили весілля, витрати. Розійшлися. Враження залишилося гарне.

Весілля було не шикарне, але цілком нормальне. Тридцять гостей, подарунки, вітання, тамада. Гості залишились задоволеними.

Батьки подарували Оксані однокімнатну квартиру ще до весілля. То справді був подарунок на закінчення інституту. На весілля подарували велику суму грошей.

– Доню, тримай свої гроші при собі, – сказав їй батько. Він збирався ще сказати кілька слів про новоспеченого зятя, але передумав.

***

Перша сварка сталася у день весілля. Молодята разом із подарунками приїхали додому, у квартиру Оксани. Хто скільки подарував?

– Це мої родичі, це твої, – Михайло почав розкладати конверти у два стоси. – Зараз подивимося.

– А яка різниця?

– А жодної. Гроші моїх батьків будуть для мене. Решта – спільні.

– Тобі? Тільки тобі? Тоді те, що подарували мої батьки, буде мені.

– Я передумав. Гроші моїх родичів я беру собі, накопичуватиму, треба розширюватися. Квартиру цю продамо, я додам, купимо спільну. Це буде моя частка.

– А хіба в сім’ї гроші не спільні?

– Мені твоїх не треба! Це буде мій внесок у сім’ю. А те, що подарувала твоя рідня, – витрачатимемо на потреби. Я голова сім’ї, мені розпоряджатися фінансами! Гроші спільні, але це мої. Ти всього лише мусиш мене слухатися. Завжди жінка підкоряється.

– Дивно ти міркуєш! Ти свої гроші накопичуватимеш, а я мої витрачатиму на нас!

– Усі мої гроші підуть у сім’ю! На розширення житла! Ти сама маєш розуміти, що це необхідно. Одна кімнатка. Хіба це нормально?

– Нормально! Ми тільки розпочинаємо життя.

Оксана задумалася, чи не поспішила вона вискочити заміж.

Михайло перетворився з дбайливого, уважно, на звичайного диванного жителя. Він ходив на роботу, але більше нічого не робив.

Більше не було питань про самопочуття, втому. Було тільки про їжу та гроші. Не було кіно, кафе, прогулянок, були звичайні трудові будні. Вихідні на дивані, чи в поїздці до батьків. Михайло не мав планів крім розширення.

***

– Щось ти, доню, сумна стала. Проблеми? Три місяці подружнього життя.

– Як тобі сказати? Сама не знаю. Якось не так все. Може це і є сімейне життя? Я не на це сподівалася. Він змінився. Від уважності, дбайливості нічого не лишилося. Йому б тільки гроші збирати! На розширення!

– Не купити спільну, а продати мою та все вкласти туди. Я пропонувала збирати разом, щоб купити, а він не хоче. Він господар! Йому треба продати мою, додати свої, щоб частка його була.

– Він свою зарплату збирає, а я свою витрачаю. За квартиру на їжу. А нещодавно нас запросили на день народження до його друга. Хто має купити подарунок? Виявилося, що я!

– І?

– Я відмовилася йти. І на подарунок не дала. Він образився, сказав, що я підриваю сімейний бюджет, що руйнуються його плани.

– Ви мало знали один одного перед весіллям.

– Він був зовсім іншим. І знаєш, його батько такий самий, який він зараз. Там у них взагалі мати слова сказати не може. Я уявляю, що Мишко буде таким самим диктатором.

– Це твоє життя, я радити не можу. Скажу одне – я не стала б терпіти таке.

***

Оксана подала на розлучення.

– Ти ще не витратила весільні гроші? Великих витрат не було.

– І що?

– Будемо їх ділити.

– І твої накопичення ділитимемо.

– А в мене нічого немає. У мене готівка, нічого не доведеш.

– А в мене взагалі нічого немає, я все витрачала на продукти, а ти їв без сорому та сумління. Ти ще хочеш ділити? Речі збирай та йди!

– А гроші із весілля? Ти не повинна була їх витратити, –  не встигла б.

– А це теж була готівка, –  не доведеш. Вдома нічого немає, можеш не турбувати себе пошуками.

– А правильно батько говорив мені, що ти дуже розумна. На таких не одружуються. Одружуватися треба з такими, як моя мати.

– Рахувати вміє, але не головна. Не головна в сім’ї! Ти можеш усе виправити, якщо приймеш мої правила. Але вони вже будуть іншими. Я контролюватиму все!

***

Розвели їх швидко.

Михайло вирішив відзначити своє розлучення. Гуляв із друзями у кафе. Вся  готівка, яку він накопичив у шлюбі, була в нього в барсетці. Як кажуть, – все своє ношу з собою!

Звісно, добре хильнув на радощах, що позбавився такої меркантильної особи. А коли вранці кинувся, – грошей не було, зникли! Все прогуляти він не міг. Невже поцупили?

Голова боліла нестерпно, – хотілося покласти її на м’яку подушку, та добре відіспатися. Але батько додому не пустив, ще й скандал влаштував.

Кинувся до друзів, – а ті лише посміялися. І залишився, недолугий, як бабця на березі моря, – біля розбитого корита! Тільки, нажаль, золотої рибки не передбачається, – тож сам любий, сам…

Як вам закиди чоловіка? Чи слушно вчинила Оксана, що розлучилася? Пишіть свої думки в коментарях, ставте вподобайки!