Марина вирішила запросити на вечерю майбутню свекруху зі свекром. З Денисом вона познайомилася у спільних друзів, – він зголосився проводити її додому та так і залишився. Те, що в неї є дитина від минулого шлюбу, його не злякало.
– Дітей я люблю, завжди мріяв мати сина та дочку. А те, що не рідний син – так нічого страшного, доньку подаруєш мені і повний комплект, так би мовити. Льоньку твого не ображатиму, сином називати буду.
– Добре, Денисе, це тішить. Колишній чоловік аліменти справно платить, порядний у цьому плані виявився. Якби хоч іноді просихав, й досі жили б, мабуть. Ненавиджу тих, хто під мухою.
– Аліменти – це добре, гроші зайвими не бувають. У тебе зарплата хороша, я теж щось заробляю, – не пропадемо. Квартира у тебе трикімнатна, місця всім вистачить.
Те, що житимуть у Марини, Дениса не бентежило, навіть навпаки, тішило. Він жив з матір’ю в її квартирі, мріяв колись заробити на свою, але поки що це були тільки мрії.
Три місяці він жив у Марини. Її син навчався у п’ятому класі, проблем із ним не було, – спокійний, розважливий не по роках. До Дениса ставився байдуже, а той і не намагався особливо здобути його довіру. Кілька разів на футбол сходили, і на цьому все.
Денис сплачував комунальні платежі, купував продукти. Іноді ходили з Мариною в кафе. Влітку планували поїхати утрьох на море. Марина повинна була отримати хороші відпускні.
Про батьків Денис мало розповідав. Звичайна сім’я, нічим не примітна. Мама працювала перукарем, батько – завгоспом у школі. Була ще у Дениса сестра, – одружена, двоє дітей.
Батьки Марини жили майже за тисячу кілометрів від неї, бачилися рідко. В це місто Марину привіз чоловік, потім син у них з’явився. Потім почав чоловік в пляшку заглядати, і Марина вирішила розлучитися.
Пішла на орендоване житло, бо їхати додому не хотіла, тут у неї робота хороша, подруги. Батьки допомогли купити квартиру.
Але одній було самотньо, хотілося чоловіка поряд. І тут Денис підвернувся. Високий, симпатичний, без шкідливих звичок, компліментами обдаровував щедро. Марина і розтанула…
Вона завжди була трохи в тілі, конституція така, але її це не псувало, а навіть прикрашало. Все при ній. Носила сукні з декольте, щоб підкреслити переваги.
– Денисе, запроси батьків на вечерю. А то якось ніяково, живемо разом, плануємо розписатися, а з ними не знайома ще.
– Добре, я їм передам. На який день звати?
– Давай на суботу. Що вони люблять із їжі? Що приготувати?
– Ой, мама привереда така, навіть не знаю. Придумай сама.
Ось і субота настала. Марина з хвилюванням оглянула накритий у вітальні стіл. М’ясо запікала у духовці, кілька салатів приготувала, свіжі овочі нарізала, фрукти, спекла торт. Начебто нормально все.
Денис поїхав за батьками на машині Марини, своєї не мав. Льоня сидів у кімнаті, грав у комп’ютерні ігри.
Ось і вони…
– Мамо, Ларисо, знайомтеся, це Марина. Моя… Жінка.
Марина – а це мама, Алла Романівна, та моя сестра Лариса. Тато не зміг приїхати, справи. Лариса замість нього.
Алла Романівна виявилася не високою, худорлявою жінкою років п’ятдесяти п’яти, рідкі локони, розмазана туш під очима, густо намальовані брови.
Сестра була копією мами, тільки молодше.
– Ось значить, яка вона, твоя Марина… Ну, привіт. Я одразу на ти перейду. Показуй свої хороми, де Денис живе…
Велика квартира, гарна. Штори лише до шпалер не пасують. А спите де?
– У спальні, де ж ще? – здивувалася Марина. – Це вітальня, там кімната сина, а тут – наша спальня. Сподіваюся, ви не оглядатимете її?
– Чому ж не подивитися? – Алла Романівна здивовано підійняла брови.
Марина прочинила двері до їхньої спальні. Якщо вже так цікаво, нехай гляне…
– Хм, якось не затишно, картину хоч повісьте, і люстра потворна, плоска, це що, мода така?!
– Мені подобається, і цього достатньо! – Марина зачинила двері перед носом допитливої жінки.- Люба, ви тут не одна живете, а з моїм сином, і треба зважати на його думку. Дениска, невже тобі подобається цей несмак на стелі?
– Мамо, мені все одно, яка там люстра, чесно…
– Даремно ти так. Ти повноправний мешканець, і не бійся висловлювати свою думку. Попри те, що квартира належить Марині. – Це від чоловіка вам дісталося помешкання?
– Ні, батьки купили. З чоловіком ми не ділили майно, його квартиру на маму було записано, від бабусі дісталася.
– І правильно. Навіщо він мав ділити свою квартиру, куплену до шлюбу? Гаразд, давайте вже приступимо до вечері! Чим пригощатимеш?
Гості розмістилися за столом. Марина покликала сина. Він вийшов, привітався, відмовився від вечері. І знову пішов у свою кімнату.
– Дивний хлопчик. Денис у його віці мав звірячий апетит. Він здоровий? І худенький такий, явно не в тебе, Марино…
– У Льоні все гаразд з апетитом, не переживайте…
– Так, давайте хильнемо за знайомство! Мамо, Ларисо, ви що будете – ігристе чи червоне? – Денис схопив пляшку ігристого.
– Я б міцного ковтнула, але його немає, дивлюся… Ну гаразд, давай червоне. Марино, а що це за салат дивний? Виглядає не дуже…
– Це новий салат, в інтернеті рецепт знайшла, смачний. Із морепродуктів.
– Ой, ні. Отруюсь ще. Я м’ясо буду і овочі. Я за фігурою стежу, не хочу виглядати як… Ну, взагалі, товстою не хочу бути. У нас у сім’ї всі стрункі, якщо ти помітила…
– Справа ваша, їжте, що хочете… У мене торт ще в холодильнику, сама пекла.
– Сама? Дивно, зараз рідко хто сам пече. Ну спробуємо. Ларисо, чого ти сидиш, бери м’ясо, воно цілком їстівне. А соус є у вас? Або кетчуп? – Марино, принеси. І торт заразом захопи.
Марина пішла на кухню. Взяла кетчуп із холодильника, увімкнула чайник і почала діставати десертні тарілки з шафи, коли почула:
– Сину, ну що ти в ній знайшов? Мало того, що з дитиною, то ще й зайву вагу має. А що буде, коли вона народ ить? Рознесе її ще більше, – почула Марина голос Алли Романівни.
– Мамо, та все нормально. Дитина не заважає, її зайва вага теж. Натомість, на халяву живу тут. До роботи близько, і квартиру винаймати не треба. Перекантуюсь поки що, а там видно буде.
– І правильно, синку, треба користуватися жінками. А там зустрінеш нормальну й сім’ю заведеш. А ця товстушка дякую сказати повинна, що звернув на неї увагу!
Марину ніби облили крижаною водою. Оце новини… А вона думала, що в них все серйозно з Денисом, а він нею користувався. На халяву…
– Марино, тобі допомогти, може? – вигукнула Алла Романівна.
Марина зайшла до вітальні.
– Так, допоможіть. Очистіть приміщення! Халява закінчилася, Денисе! Збирай манатки та шукай собі нормальну жінку! Без зайвої ваги, без дитини. Так, Алло Романівно?! Хоч би тихіше говорили. Я хоч і товстушка, але не глуха!
– Марино, ти все не так зрозуміла, люба! Ми ж жартували, – Алла Романівна розвела руками.
– Вдома жартувати будете. А себе та сина я ображати не дозволю!
– Хамка яка! Виганяє і не червоніє!
– Мамо, ходімо! – Лариса встала з-за столу. – А вам, Марино, треба було б схуднути, інакше заміж не вийдете! Чоловіки люблять струнких!
– Я сама розберуся, що мені робити! Денисе, ти ще тут? Речі в сумку – і на вихід!
– Марино, взагалі-то я оплатив комуналку, і маю право тут жити до кінця місяця, якщо вже на те пішло…
– Може тобі список написати, скільки ти їв, пив моїм коштом, який одяг я купувала тобі, скільки користувався моєю машиною?
– Фу, дріб’язкова яка! Дякую б сказала, що скрасив твою самотність. Я дуже намагався. А тепер ось подяка… Ти мною користувалася, я тобою – це нормально. Взаємовигідні стосунки!
Денис пішов у кімнату збирати речі, Марина чекала, коли гості виметуться із її квартири.
– Марино, а можна тортика нам із собою, куди тобі стільки? Чи даремно пекла? – насамкінець заявила Алла Романівна.
– Не даремно, звісно. Запрошу подруг зараз, відзначимо порятунок від альфонсу!
Денис вийшов із сумкою і шпурнув на стіл ключі від машини.
– Ти ще пошкодуєш, але буде пізно! – прошипів він на прощання.
Марина зачинила двері. Оце вечеря вийшла… І як вона раніше не розгледіла в Денисі мисливця на халяву? От артист… І можливо, не вперше таке провертає… Ну, нічого. Натомість досвід буде на майбутнє…
– Мамо, пішли вже гості? Як все пройшло? Я в навушниках грав, нічого не чув.
– Все пройшло просто чудово! Денис більше не буде з нами жити! Ось так, синку. Ми є один в одного, – а це найголовніше. Давай пити чай з тортом? Твій улюблений спекла, – “Наполеон”…
Не даремно ж кажуть, – вік живи, вік учись, – і недолугим на той світ підеш…
Пишіть в коментарях, що ви думаєте з цього приводу, ставте вподобайки!
