Я у свої 45 років ще молода, вродлива, доглянута жінка, але сім’ї немає, дітей теж. Зате є люблячі батьки, подруга, брат та цікава робота. Для мене важлива самореалізація. Я отримую величезну насолоду від того, чим займаюся та від результату. У мене було кілька любовних романів, але я вважала, що зможу знайти кращого кандидата в чоловіки, гіднішого, ніж колишні. Але поки що не знайшла.
Мій начальник постійно надає мені знаки уваги. Він одружений. Є ще кілька співробітників, які б не проти ближче спілкуватися зі мною. Для себе я вирішила, що не заводитиму романи всередині своєї компанії. Мені не потрібна зіпсована репутація. Але їхнє залицяння підштовхнуло мене до однієї думки. Чому б не народити дитину для себе?
Я поставила собі таку мету. Насамперед мені вже давно хочеться бути мамою. Крім того, у мене є прекрасні батьки, які допоможуть з малюком, коли я працюватиму. Не треба буде сидіти у декреті. Це те, чого я боялася найбільше — залишитись без роботи та стати домогосподаркою. Ну і мій лікар постійно каже, що мені треба народити, інакше матимуть великі проблеми зі здоров’ям.
Саме з цієї причини я хочу звернутися до свого колишнього чоловіка. Я з ним сама розлучилася, бо шукала для себе найкращу партію. Але він мене дуже любив. І зараз вільний. Він добре виглядає, високий, освічений. Є, звісно, і негативні сторони, але вони незначні. Мені хотілося бачити поряд чоловіка більш романтичного та забезпеченого, ніж мій колишній. Саме з цієї причини ми розлучилися. Але для батька моєї майбутньої дитини він би чудово підійшов.
Але, щиро кажучи, я не уявляю, як йому сказати про це? Може зателефонувати та все розповісти? Або запропонувати знову спілкуватися, сказати йому, що сумую та шкодую про наше розставання? А там як вийде? Може, я жорстоко роблю і до колишнього, і до своєї майбутньої дитини, обманюючи їх спочатку? Думаю що ні.
А може я хочу відновити стосунки зі своїм колишнім? Ми так довго жили разом, я звикла до нього, а зараз, можливо, дійсно шкодую, що не захотіла тоді продовження стосунків? Я заплуталася і сама не знаю. Але я маю мету. Я хочу дитину. Мабуть, не треба йому все одразу оголошувати. А подивитись на його реакцію? Можливо, в нього вже згасли почуття до мене. А я мріяла про те, чого вже немає.
Мені нестерпно соромно. Але я не маю часу чекати, або зараз у 45, або вже ніколи. Як він сприйме моє прохання, я не знаю. От думаю, як краще вчинити.