Я одружений вже одинадцять років. Коли зустрів Марину свою майбутню дружину, вона була молодою, дев’ятнадцятирічною дівчиною, студенткою інституту іноземних мов. Мені на той момент було вже тридцять два, і я вважав себе людиною, що цілком відбулася. У Марини дуже швидко спалахнули почуття до мене. Тому коли через три місяці я зробив їй пропозицію, вона погодилася.
На той час мій світогляд був, звичайно, іншим. Я відчував себе серйозним чоловіком, альфа-самцем. Ще тоді був дуже залежним від батька. У всьому брав із нього приклад. Він на п’ятнадцять років старший за мою маму, і вони зіграли весілля, ледве їй виповнилося вісімнадцять.
І мені хотілося, щоб моя доля складалася схожим чином. Після весілля я сказав Марині, що тепер вона одружена зі справжнім чоловіком, який її повністю забезпечуватиме. І тепер вчорашня безтурботна студентка повинна бути гарною дружиною, берегинею вогнища, мати гарний вигляд і залишатися моєю гордістю, тією, ким я можу пишатися перед родичами та партнерами.
На початку вона чинила опір. Говорила, що хоче закінчити навчання, знайти роботу. Не знаю, що в цей момент мною рухало, але я наполягав на тому, щоб вона покинула навчання і займалася лише будинком. Наводив у приклад мою маму, яка ні дня у житті не працювала і була щаслива. Зрештою Марина погодилася.
На своє виправдання скажу, що я повністю забезпечував дружину і був хорошим, дбайливим чоловіком. Дарував подарунки, возив на відпочинок, купував усе, що хоче. Проводив із нею вільний час, по можливості робив сюрпризи: походи до ресторанів, дорогі квитки до театру, на концерти тощо.
Поступово Марині сподобалося таке життя. І вона вже більше не говорила про те, що хоче піти вчитися чи працювати. За всі ці роки вона так і не завела трудової книжки.
Так ми жили. Дітей ми не завели, якось обоє не хотіли. І все б добре, тільки згодом пристрасть у наших стосунках згасла. Ми вже жили не як подружжя, а як сусіди з добре налагодженим побутом. Та й Марина, як жінка, мене вже не приваблювала.
Вона перетворилася на якусь домашню квочку. Дружину ніби цікавили тільки нові каструлі, дорогі штори в спальню, миючий пилосос і таке інше. Могла годинами про це розповідати, як я приходив додому після роботи.
І ось якийсь час тому у мене з’явилася жінка. Вона трохи старша за Марину, власниця бізнесу. І, здається, я в житті не зустрічав такої цікавої людини. У ній все чудово: розумна, приголомшливо красива, цікава. Займається спортом, любить театр та одна виховує двох доньок.
Ольга мене зовсім зачарувала. Я ніби знову став молодим двадцятилітнім хлопчиськом. Наші стосунки тривають вже понад пів року. І я хочу перейти на новий етап. До речі, Ольга не наполягає, їй і так добре. А я розумію, що хочу проводити з цією жінкою весь свій вільний час.
Звичайно, для цього потрібно розлучитися із дружиною. І я зовсім не розумію, як до цього підступитись. Попри все, всі ці роки Марина була моєю вірною супутницею, і я не хочу зробити їй боляче. Крім того, через мене вона не має вищої освіти, і вона жодного дня у своєму житті не працювала.
Я бачу, що моя дружина зовсім не пристосована до життя. Вона вже звикла, що всі питання та проблеми вирішую я. Нещодавно якось жартома спробував запитати, що б вона робила, якби ми розлучилися і я припинив би її утримувати. Марина серйозно відповіла, що померла б без мене.
Періодично я намагаюся привчити її до самостійності. Наприклад, попросив організувати невеликий косметичний ремонт у нас на дачі. Дав достатньо грошей, щоб вона найняла робітників, дизайнера та інших фахівців. Сподівався, що процес її захопить, і вона зрозуміє, як цікаво щось робити самій. За підсумком вона дзвонила мені з кожного питання. Експеримент провалився, я лише отримав новий головний біль.
Тож тепер я у безвихідному становищі. По-перше, вона навряд чи погодиться на розлучення. По-друге, навіть якщо ми розлучимося, мені потрібно буде її не лише утримувати, а й продовжувати опікуватися та вирішувати її проблеми. А Ользі таке навряд чи сподобається.
