Так, я груба, але повір, це тільки з тобою. Я мовчу, тільки коли ти починаєш говорити. Я йду, коли приходиш ти. Думаєш, все так просто? Але ж ні, доможися мою прихильність.
– Чому ти уникаєш мене?
– Щоб ти задав мені це питання! Ти мені не даруй, що я опускаю тебе при твоїх друзях. Вони сміються, жартують, підколюють тебе. А ти все так же намагаєшся заволодіти мною. Ні. Ти бігав до моєї подружки в ліжко, тому що вона доступна. Ти цілувався при інституті з моїм ворогом. Ти дарував посмішки моїм однокурсницям. Водив в кіно мою кращу подругу. Ти зробив все, щоб я тебе стала ненавидіти! Пробач любий, але ти сам цього домігся.
Цікаво, на скільки тебе вистачить? День? Два? Тиждень? Місяць? А ти впертий. Продовжуєш надсилати мені цукерки, квіти, м’які іграшки.
При зустрічі завжди намагаєшся посміхнутися. Навіть золоту каблучку мені подарував. Що ж зрозумій, дівчина за гроші не купується!
– Даш, пішли ввечері прогуляємося?
– Гаразд. Ти привів мене на озеро. Світив яскравий місяць. Зірки, нічне небо, ковдра. Як романтично, але насправді це твоє друге «я». Твої блакитні очі світилися. А, знаєш, в той момент і я була щаслива.
– Пробач, мене рідна. Я винен, пробач. Я люблю тебе. Я знаю, що нерозумно дарувати тобі всіляки штучки. У тебе їх багато. Просто знай, що це місце серед нічного неба подарував тобі я.
Я пробачила його. Чи не тому що він так сказав, а тому що зрозуміла, як йому дорога. Адже не кожен би зміг протриматися 2 роки.
