Чоловік до весілля був душею компанії: добрий, дбайливий, загалом класний. Після весілля почав нудити гірше жінки у декреті: «ти мене не любиш, ти мене не хочеш, ти не приділяєш мені уваги, ти весь час на роботі», вийшла у декрет: «чому ми нікуди не ходимо?».
Зараз, наскільки я бачу, він не має ні інтересів, ні хобі. На період між вахтами він ходить за мною, як наш син, якому 1,3 року. Але син розуміє, коли мама втомилася та грає один, а тато ні!
Тато починає нити, що я не приділяю йому уваги, хоча буквально години 2 до цього ми були всі разом. Постійно виводить мене на конфлікт. Таке відчуття, що крім як сваркою, мою увагу він більше нічим не може привернути.
Втомилася вже від цього. Та ще й привід для ревнощів придумує постійно і ходить за мною, викликаючи на бій. На Різдво взагалі перегнув. Я точно знаю, що нічого поганого не сказала і приводу не дала для скандалу.
І ось уже вдруге він зібрав речі та пішов. А мені добре з одного боку — син грає, я відпочиваю, мене ніхто не смикає, з іншого боку сумніви, а чи справді потрібне розлучення. Скоро я вийду на роботу і що тоді?
Він мене на роботу пускати не буде, сказав: це дивлячись, у скільки ти будеш додому приходити, тобто якщо я затримаюся, чи буде скандал? Він проти мого навчання на магістратурі у виші, проти роботи, проти моїх спілкувань, проти всього, гроші він рахувати не вміє і проти, коли це роблю я.
Наприклад, документи треба зібрати, цього він теж не може, доводиться контролювати та перевіряти кожну його дію. Та й зараз і кредити платити треба, але і з ним жити втомилася, вірніше, втомилася від його постійної потреби уваги та обіцянок виправитись.
Одружені ми всього два роки, поводитися так почав через пару місяців після весілля, зустрічалися лише два місяці. Я вже шкодую, що так швидко погодилася вийти заміж за нього.
