Я нещодавно розлучилася із цивільним чоловіком. У мене троє дітей, двоє від першого шлюбу та спільна з ним дочка. Їй 9 місяців.
Пишу насамперед для того, щоб хтось прочитав і наважився зробити важливий крок у житті, якщо сумнівається чи боїться. Всі три роки нашого спільного життя він не працював, сидів на шиї і ставився до мене по-свинськи. Жодного подарунка, жодної квіточки, вічне «принеси-подай». Зрештою, я почала почуватися не жінкою, а обслугою та ломовим конем.
Запитайте, чому терпіла? Тому що маніпулятор був, а я дуже м’яка людина, довірлива. Багато разів хотіла піти, але він робив усе, щоб я залишалася, сама відчувала провину, ще й вибачалася.
Коли завагітніла, навіть не зраділа одразу, але з його боку посипалися обіцянки, у чоловіка радощів було багато. Я народила дочку. Люблю її дуже, чекала, звісно. Нічого так і не змінилося після цього. Адже десь у глибині душі я знала, що так і буде, але дозволила в черговий раз себе обдурити.
З часом моє обурення зростало, як снігова грудка: вічна картина лежання на ліжку та ігри в телефон врізалася намертво у пам’ять. Допомоги, звичайно, не було жодної. Ні посуд помити, ні сміття винести, навіть погуляти з дитиною жодного разу не сходив. Розмови, звісно, нічим не допомагали.
Ще треба додати, що він мені зраджував. Точкою неповернення стали його поїздки до батьків до іншого міста. Ні, не тому, що ревнощі, образа чи щось інше. А тому, що нам без нього стало жити краще. Не стало дудки, під яку треба було танцювати, налагодився режим у дітей, я стала спокійнішою, впевненішою в собі.
З’явилося трохи часу на себе, хоча б зробити елементарні речі, як манікюр, ванни, макіяж. І ще, коли він приїжджав, все було навпаки: діти погано спали, він лягав спати під ранок, чим заважав усім, почуття постійного роздратування знову не давало спокою.
І я зробила вибір. На користь себе та дітей. Скандал, благання пробачити і повернутися, шантаж, зрештою, мерзенні образи і слова, які не пробачити вже ніколи. Милі пані, не вірте людям, які думають тільки про себе і вічно маніпулюють. Поважайте і любіть себе, не ведіться на провокації, типу, «у мене хворе серце», «ти мене ніколи не любила, брехала».
Ідучи – йдіть: тихо, гордо і з гідністю. Не треба нічого боятися, що залишитеся самі, бо щастя такі стосунки не принесуть нікому. Нема шанувальників? Ну і нехай, обов’язково з’являться. Думайте про себе, займайтеся дітьми та насолоджуйтесь життям, поки є час. І викидайте мотлох з дому та з голови у всіх сенсах. Успіху всім і рішучості!
