Здається, Ольга зустріла чоловіка своєї мрії. Це був постійний відвідувач ресторану, де одного разу обідала Ольга. Побачивши його, вона відразу зрозуміла, що ця людина точно їй підходить. Але, на жаль, заговорити з ним Ольга так і не наважилася.
І скільки б вона не заглядала в ресторан після цього чоловіка не було видно. Тоді Ольга поговорила з персоналом та з’ясувала, що той загадковий чоловік регулярно приходить до них із готелю навпроти.
У результаті вона вирішила піти на крайній крок — влаштуватися на роботу в цей готель, щоб зустріти того самого.
Ольга стала покоївкою, але це не було проблемою. Бо за її розрахунками загадковий чоловік мав з’явитися приблизно за місяць. Саме з таким інтервалом він відвідував ресторан навпроти. Робота була, звісно, непростою. Але натхнення та оптимізм допомагали дівчині не помічати перешкод до щасливого сімейного життя.
Як вона і розраховувала, красень із ресторану з’явився на ресепшені за місяць. Його звали Михайло, і тут його вже добре знали. І як же пощастило Ользі, що його номер обслуговуватиме саме вона.
На цей раз Ольга змогла розглянути об’єкт свого інтересу набагато краще. Це був високий привабливий чоловік із приємним голосом та гарною стрижкою. Обручки на безіменному пальці не було, вигляд загалом доглянутий. Судячи з костюма і годинника на зап’ясті, явно при грошах.
Михайло дедалі більше подобався Ользі. Їй вдалося пройти за ним коридором і проводити поглядом, коли той відчиняв двері в номер. Не було жодних сумнівів: Михайло заслуговував на всі старання Ольги.
Наступного дня Ольга також провела за дослідженнями життя Михайла. На жаль, це мало дало результатів. Його номер був чистим і нічого особистого він не залишив. Тому Ольга вирішила вдатися до запасного плану.
Вона написала записку, де запрошувала Михайла ввечері повечеряти в ресторані, де вона вперше його побачила, і поклала на подушку. Це має його як мінімум заінтригувати. Лишалося лише дочекатися вечора.
Ближче до 20:00 Ольга у гарній сукні, із салонною зачіскою прийшла на побачення з Михайлом. Той уже був на місці за тим самим столиком, де вона його вперше побачила. Він був такий гарний, як учора і сьогодні вранці.
– Добрий вечір! Це я вам записку лишала, — привітала Михайла Ольга. — Звати мене Оля.
— Прошу сідайте! Приємно познайомитися!
Молоді люди зробили замовлення та розпочали захоплююче спілкування. Михайло виявився дуже ерудованим та галантним чоловіком.
Ольга не могла повірити своєму щастю. Адже якщо все піде так, як вона запланувала, то весілля не за горами. І поки що Ольга не бачила перешкод.
Цей вечір майже став ідеальним, якби не один момент.
– Ну що, Олю, до мене? — спитав Михайло, розплачуючись із офіціантом.
Ольга не чекала такого. Нехай вона і вважала себе сміливою, але не такою.
— Я поки що до такого не готова, — посміхнулася вона.
— Але ж ти тут для цього. Чи не готова?
— Я тут для себе, про що ти взагалі?
— Ну, зрозуміло, що для себе. Не дарма ж тебе Серьога найняв. Я давно його просив, щоб він мені підігнав якусь красуню. Ти не думай, я заплачу, скільки скажеш.
Після цих слів напій, що ще залишався в келиху, опинився на обличчі Михайла. Ольга мовчки встала та пішла. Нехай це і непорозуміння, але ніхто не мав права вважати її продажною жінкою.
Другого дня Ольга звільнилася з готелю і більше ніколи не бачила Михайла. Їй було шкода, що загадковий постійний відвідувач виявився звичайним мужланом. Але їй було шкода часу та старань, які вона могла витратити на щось корисніше та продуктивніше. Хоча буде потім розповісти нащадкам.
