Колеги з театру наговорили про мене дурниць, через це я залишилася без ролі

Минулого року зі мною погано вчинили мої товариші по службі, артисти нашого міського драматичного театру. Вже варто було б і забути, а все аж ніяк не виходить. Я молода актриса, нещодавня випускниця театрального вишу. Чула, звісно, ​​що у театрах усі гризуться постійно як павуки у банці, що за роль готові мало не вбити один одного. Але сприймала це все збоку, як кіно.

До театру мене взяли ще на передостанньому курсі. Великих ролей, звісно, ​​не давали, але робота була. А тут наш головний надовго потрапив до лікарні. І головним став помре (помічник режисера). І що ви вважаєте! Він вирішив відновити старовинну нашу виставу з розповідей Михайла Зощенка, а мені запропонував одну з головних ролей. Ось, думаю, і моя зоряна година прийшла. Я, загалом, розумію, що досвіду в мене мало, але думаю, постараюся, працюватиму як кінь, і тоді піде моя кар’єра в гору, а з нею і зарплата, що теж важливо.

Подруга моя, Ліда попереджала:

— Не радій, мовляв, завчасно! Знайдуться «хороші» люди, позаздрять.

А я вже й текст ролі вивчати почала. Колеги по сцені, щоправда, у вічі поганого не говорили. Ходять, мовчать, усміхаються, навіть вітають. Це ж артисти – вони вміють. А я, дурепа, роль вивчаю, костюми підбираю.

І раптом викликає мене Сергій Борисович, і ніжно так каже:

— Мариночко, я тут подумав серйозно і зрозумів, що наш театр для вас дрібнуватий. Ви ж можете у столиці більш солідному грати. Тож вашу роль віддаю Валентині Сергіївні.

Я засмутилася, звичайно, але так, не дуже сильно. Думаю: треба тверезо на речі дивитися. Валентина то ця вже років 15 у театрі працює, а я хто?

А тижнів за два дізнаюсь випадково від гримерки, що виявляється, Валентина світло Сергіївна до помрежу пішла і придумувала, що я нашим театром не дорожу, а скоро виходжу заміж і переїжджаю до столиці. Ось такі павуки. Коли я про це дізналася, так хотілося також піти на цю акторку наскаржитися, поплакала, звичайно.

А потім думаю, що треба спробувати не брати приклад таких відносин, а постаратися не звертати увагу. Думаю, навіть те, що гример мені розповіла, теж неправильно. Мабуть, хотіла подивитись, яка бійка буде. Може, мене назвуть слабочкою, але бійки не було і не буде. Ось тільки образа залишилася й досі. Думаю, може, тут сповідуюсь і це почуття пройде?

Related Post

Навіть не розумію, чого тепер хочу. Чи я ще хочу від неї дітей?Навіть не розумію, чого тепер хочу. Чи я ще хочу від неї дітей?

З дружиною живемо дружно: іноді посуд б’ємо, а іноді весь день із ліжка не вилазимо. Разом ми 8 років. Хочу завести дітей, але дружина уперлася, що без своєї квартири дітей

Смішна історія моєї мами, як вони з сестрою за яблуками ходилиСмішна історія моєї мами, як вони з сестрою за яблуками ходили

Смішна історія моєї мами, як вони з сестрою за яблуками ходили. Працювали вони разом на взуттєвій фабриці, лише у різних цехах. Мама працювала заготівельником, кроїла вручну експериментальне взуття, а тітка

Юля оторопіла, вони з Кіркою все дитинство провели в корівникуЮля оторопіла, вони з Кіркою все дитинство провели в корівнику

Мене хлопець кинув, ви уявляєте, мам, тату, ну от чого я така нещаслива. От так ходиш з ними в кіно, в ресторани, то на виставки, то батькам оченятами кліпаєш щоб