Минулого року зі мною погано вчинили мої товариші по службі, артисти нашого міського драматичного театру. Вже варто було б і забути, а все аж ніяк не виходить. Я молода актриса, нещодавня випускниця театрального вишу. Чула, звісно, що у театрах усі гризуться постійно як павуки у банці, що за роль готові мало не вбити один одного. Але сприймала це все збоку, як кіно.
До театру мене взяли ще на передостанньому курсі. Великих ролей, звісно, не давали, але робота була. А тут наш головний надовго потрапив до лікарні. І головним став помре (помічник режисера). І що ви вважаєте! Він вирішив відновити старовинну нашу виставу з розповідей Михайла Зощенка, а мені запропонував одну з головних ролей. Ось, думаю, і моя зоряна година прийшла. Я, загалом, розумію, що досвіду в мене мало, але думаю, постараюся, працюватиму як кінь, і тоді піде моя кар’єра в гору, а з нею і зарплата, що теж важливо.
Подруга моя, Ліда попереджала:
— Не радій, мовляв, завчасно! Знайдуться «хороші» люди, позаздрять.
А я вже й текст ролі вивчати почала. Колеги по сцені, щоправда, у вічі поганого не говорили. Ходять, мовчать, усміхаються, навіть вітають. Це ж артисти – вони вміють. А я, дурепа, роль вивчаю, костюми підбираю.
І раптом викликає мене Сергій Борисович, і ніжно так каже:
— Мариночко, я тут подумав серйозно і зрозумів, що наш театр для вас дрібнуватий. Ви ж можете у столиці більш солідному грати. Тож вашу роль віддаю Валентині Сергіївні.
Я засмутилася, звичайно, але так, не дуже сильно. Думаю: треба тверезо на речі дивитися. Валентина то ця вже років 15 у театрі працює, а я хто?
А тижнів за два дізнаюсь випадково від гримерки, що виявляється, Валентина світло Сергіївна до помрежу пішла і придумувала, що я нашим театром не дорожу, а скоро виходжу заміж і переїжджаю до столиці. Ось такі павуки. Коли я про це дізналася, так хотілося також піти на цю акторку наскаржитися, поплакала, звичайно.
А потім думаю, що треба спробувати не брати приклад таких відносин, а постаратися не звертати увагу. Думаю, навіть те, що гример мені розповіла, теж неправильно. Мабуть, хотіла подивитись, яка бійка буде. Може, мене назвуть слабочкою, але бійки не було і не буде. Ось тільки образа залишилася й досі. Думаю, може, тут сповідуюсь і це почуття пройде?
