Коли дочка познайомила мене з майбутнім чоловіком, я була не в захваті від нього. На перший погляд, хлопець здався пристойною людиною. Він поводився скромно, ввічливо, і навіть подарував мені з батьком сервіз. Але мене важко обвести навколо пальця, тим паче такими дешевими вчинками.
Бо я пів життя пропрацювала на посаді слідчого поліції – людей бачу наскрізь. Наречений дочки здавався мені надто «хорошим». “Таких ідеальних чоловіків не буває” – подумала я. Минуло кілька місяців, і донька заявила, що виходить за свого кавалера заміж.
Я чудово бачила, як моїй дитині добре з цим юнаком, тому й заплющила очі на свої забобони. Ми відгуляли шикарне весілля, та допомогли дітям купити власну квартиру. Але вже за пів року новоспечений чоловік показав себе справжнього. Він заявив, що йде до іншої жінки, бо йому набридло жити з «правильною» дружиною, яка влазить в його особистий простір.
Але речі він збирати не став, ніби розраховував на повернення. Як зараз пам’ятаю ті страшні дні, коли я цілодобово перебувала біля своєї дитини, й намагалася її, хоч якось, заспокоїти, та підтримати. Вона полишила свої справи, й цілими днями лежала в ліжку, ридаючи в подушку. Минув тиждень, і донька почала приходити до тями.
Я завела розмову про можливе розлучення. Але донька була категорично проти такого рішення. Мені на думку не спадало, чому вона відмовляється, й не хоче розлучатися з чоловіком. Але незабаром до мене дійшло – я стану бабусею. Та й вона пізніше зізналася, що під серцем носить дитину.
Я порадила дочці розповісти все чоловіку. Вона зателефонувала йому, він начеб то зрадів, і вже ввечері стояв на порозі квартири, та просив вибачення у доньки. Я вважаю, що дитина повинна рости у повноцінній сім’ї, тому наполягла на їхньому примиренні. Донька також були не проти. Все минуло, і забулося.
Вже влітку у них з’явився синочок. Молода сім’я почала займатися його розвитком і вихованням. Коли я приходила до дочки в гості, то просто не впізнавала зятя. Він став таким дбайливим батьком, що страшно було дивитися на нього. Постійно бігав за малюком, читав йому казки, співав пісень.
Вони часто гуляли удвох на вулиці, доки дочка займалася домашніми справами. Я трохи заспокоїлася, але таки була на чеку. І виявилося, що не дарма. Награвшись кілька років із сином, зять знову взявся за старе, і вирішив піти з дому. На цей раз його не влаштувала «сімейна рутина».
Йому завжди треба було кудись бігти, щось робити, але тільки не сидіти вдома. А в нормальній сім’ї інакше не можна. Він навіть забрав половину своїх речей. Раніше такого не було, тож дочка занепокоїлася, та зателефонувала мені. Я, як завжди, почала її заспокоювати:
– Нікуди він від тебе не дінеться. У вас же дитина. Походить десь, і зрозуміє, що окрім родини він нікому не потрібний. А якщо ні, то ми змусимо його повернутися.
Донька сподівалася і вірила, що чоловік незабаром повернеться. Але коли минув тиждень, і він приїхав ще за однією валізою речей, вона впала в депресію. Довелося навіть записати її на прийом до психолога. Поки вона проходила курс психологічної реабілітації, я даремно не втрачала часу. Використовуючи свої зв’язки, я знайшла зятя, та влаштувала йому справжній «розбір польотів».
І поставила умови: або він повертається до родини, або платитиме такі аліменти на дитину, що й не снилося. Тому, після свого тритижневого загулу, він вирішив повернутися до дружини та сина. Дочка звичайно не проминула свого шансу познущатися з чоловіка, але вибачила і прийняла назад. Мені було боляче дивитися, що вона живе з таким безталанним чоловіком, але що вдієш. Дороги назад уже не було.
І ось днями, коли ми відзначали п’ятиріччя онука, донька підсіла до мене і сказала пошепки:
– Мамо, напевно, він скоро знову піде від нас. У мене аж в очах потемніло. Невже мій зять знову хоче піти від дружини та дитини? Ось чого йому не вистачає? У зятя є все: і будинок, і машина, і гарна робота, і дитина, і красуня-дружина.
Весь вечір я сиділа і скоса поглядала на цього гультяя. Двічі він йшов із родини, й двічі донька його пробачала, та приймала додому. Будь-яка інша дружина послала б такого чоловіка, і справлялася б сама. А тут за ним бігають, як за королем, вибачають усі його походи, а він…
Чи варто доньці так переживати через це? Може, нехай зять йде куди хоче, а вона знайде собі нормального, який стане хорошим чоловіком і батьком для її дитини? Ця потвора бігає туди-сюди, на сміх людям. А дочка ще молода, і може влаштувати своє життя. Тільки онука шкода, адже він дуже любить тата. Як допомогти доньці, порадьте?!
