– Мамо, та нема проблем, приїжджайте! – Сказав Дмитро телефоном і, не дивлячись на мене, додав, – звичайно, хоч на тиждень!
– Що?! – Я різко обернулася.
– Мама з тіткою Валентиною приїдуть до нас на тиждень. Вони давно не були у гостях, – незворушно відповів Діма.
Я знала, що таке гості з боку свекрухи. Минулий її візит тривав місяць, а «легкі незручності» обернулися тотальною перебудовою нашого життя.
– Дімо, чому ти не узгодив це зі мною? – запитала я, намагаючись спокійно говорити.
– Ну, а що тут узгоджувати? – здивувався він. – Мама ж не назавжди, лише на тиждень…
Я видихнула, намагаючись взяти себе в руки.
– Гаразд. Нехай приїжджають, але знай, що мені це не подобається. Щоб потім не пошкодував.
За дві години на нашому порозі вже з’явилися гості.
– Аліна, посунься! – вигукнула свекруха, проходячи на кухню.
Я розгублено відступила убік, а свекруха вже почала діставати з пакета свої каструлі.
– Я вам привезла нормальний посуд! Я знаю, як ти готуєш, – кинула вона в мій бік, – так що тепер повчишся це робити у мене.
– Я й сама чудово впораюся з приготуванням! – Не стерпіла я.
– Впораєшся? – чмихнула сестра свекрухи, тітка Валя, яка відразу попрямувала на дивані до телевізора. – Ну, от саме ми й перевіримо.
Я глибоко вдихнула. Гостинність гостинністю, але не в такому вигляді! Але це був тільки перший день… І я навіть не уявляла, що чекає на мене далі.
З кухні лунали гучні голоси. Судячи зі звуків, свекруха та її сестра відчували себе, як удома.
– Ти бачила, як тут брудно? – лунав невдоволений голос свекрухи. – Підлога липка, стільниця вся в плямах… Жах!
– Та ще нечупара, – підтакувала їй тітка Валя. – Треба терміново навести лад.
– Тільки не це, – заплющила я очі.
Я не втрималася, і зайшла на кухню. Там обидві жінки вже розклали по полицях свої продукти, розставили свої каструлі, а на холодильнику висів новий перелік справ.
– І що тут відбувається, – сказала я натягнуто.
– Та відбувається! – весело відповіла свекруха. – Ми тут трохи переставили речі, тепер буде зручніше.
– Але ж це моя кухня, – роздратовано кинула я.
– Тепла, затишна… Тепер і наша, – засміялася тітка Валя.
Перший день був пеклом.
Свекруха викинула половину приправ – бо це справжня хімія, переставила посуд – бо так буде правильніше, а у вітальні прибрала сімейні фотографії – бо цей інтер’єр вимагає чогось більш класичного!
Тітка Валя не відривалася від телевізора, вимагаючи постійно її годувати.
А ввечері, коли Діма прийшов з роботи, на нього чекав сюрприз.
– Дімо, – солодко простягла свекруха, – ми тут вирішили, що тобі треба харчуватися краще. Тепер Аліна готуватиме за нашими рецептами.
– Що? Тобто? – Знітилася я.
– Доню, ну не ображайся, просто ж треба вміти готувати правильно! Ми тебе навчимо.
– Мамо, ну якщо тобі так зручніше…- знизав плечима Дмитро.
На третій день я вже не могла дихати у цьому будинку. Свекруха з тіткою Валею впевнено керували моїм життям.
– Вони перевісили фіранки, бо ці були надто темні!
– Вони викинули половину моєї косметики, бо вважали, що мені занадто стільки непотрібної хімії!
– Вони переставили шафи, бо, на їх думку – так гармонійніше!
– І найжахливіше… вони не збиралися їхати!
– Дімо, це твоя квартира, чи мамина? – стомлено спитала я, коли ми залишилися наодинці.
– Аліно, ну, це ж мама, вона ж не назавжди до нас, – знизав плечима чоловік.
– Ти впевнений? – Уточнила я.
– Ну, вона ж сказала, що трохи поживуть…
– Дімо, ти бачив їхні валізи? Вони приїхали із зимовими куртками, хоч на дворі ще вересень!
Діма зам’явся.
– Ну… Може, вирішили затриматись…
– Так, стоп! Мало того, що вони сплять у нашій спальні, а ми гнемося на дивані, який завжди зайнятий тіткою Валентиною, так це ще може розтягнутися на не визначений термін?
– Дімо, а ти не хочеш жити на балконі? – Я не могла повірити своїм вухам.
Але справжнє пекло почалося, коли я насмілилася запитати, коли вони поїдуть.
Я вийшла на кухню, де свекруха і тітка Валя спокійно обговорювали, як жахливо я тут прибираюся.
– Мамо, тітко Валю, – я сіла навпроти.
– Щось сталося? – Підняла брови свекруха.
– Я хотіла дізнатися, на який термін ви приїхали до нас? – Глибоко видихнула я.
Тітка Валя мало не похлинулася. Свекруха скривджено глянула на мене.
– Аліна, ти що, хочеш нас вигнати?!
– Я хочу зрозуміти, скільки часу мені терпіти цей хаос!
– Ах, ось як! Тобто ми тобі заважаємо? – Ахнула свекруха.
Тітка Валя додала масла у вогонь:
– Ми, між іншим, сюди не просто так приїхали, нам теж потрібний відпочинок!
– Відпочинок? Може, тоді вам краще в готель? – Я мало не засміялася
Настала дзвінка тиша.
– Невдячна, – прошипіла свекруха.
Я втомилася, бо більше не могла терпіти це вторгнення. Будинок більше не був моїм – свекруха розпоряджалася всім, а тітка Валя проводила дні, командуючи моєю кухнею та бурчала, що тут «бракує затишку».
Але я була не з тих, хто здається, тож вирішила діяти.
Наступного дня я встала раніше за всіх. Приготувала сніданок, але на столі було лише дві тарілки – для себе та Діми.
Коли свекруха та тітка Валя вийшли на кухню, вони зупинились у дверях.
– А де нам? – здивовано спитала тітка Валя.
Я спокійно відкусила тост.
– Ой, вибачте! Я думала, що ви вже поїхали.
Свекруха почервоніла.
– Як це поїхали?
– Ну, зазвичай гості не живуть місяцями…
Тітка Валя переглянулась зі свекрухою.
– Ми вам заважаємо?
– Ну, якщо чесно – так, – посміхнулася я.
Настала важка тиша. Через день вони зібрали валізи.
Свекруха мовчки натягла пальто, кинувши на Діму багатозначний погляд.
– Шкода, що ти дозволяєш їй так із нами поводитися!
Діма нічого не відповів. Коли двері за ними зачинилися, я полегшено видихнула. І не тільки тому, що здихалася не званих гостей, а й тому, що чоловік став на мій бік. Мати матір’ю – а затишок та лад у родині – понад усе!
