Моїй матері ще не було вісімнадцяти років, коли вона познайомилася з моїм батьком. Він був старший за неї на чотири роки. У них спалахнуло кохання, і як часто буває в таких випадках, вона завагітніла.
Почекавши три місяці, поки матері не виповниться вісімнадцять років, вони одружилися. Загалом, в момент розпису вона була на третьому місяці вагітності. Вирішивши не залежати від батьків, вони знімали кімнату в комуналці.
Так що я народився, коли мамі не виповнилося ще дев’ятнадцяти років. Вона вийшла заміж відразу після школи і, зрозуміло, що освіти крім загальної середньої у мами не було.
Мій батько до цього часу закінчив політехнічний інститут і працював на заводі майстром заготівельної ділянки в механічному цеху. Мати сиділа в декреті, а батько заробляв гроші і як міг допомагав їй ростити мене.
Підміняв вночі, даючи відпочити від вічно галасливого сина. Стирав і гладив пелюшки, бігав за ліками, коли я хворів. Загалом робив все, що повинен робити люблячий чоловік і батько.
Коли мама вийшла з декретної відпустки, вона вступила до медичного інституту на мед. факультет, а мене віддали жити до бабусі, маминої мами. Медичний інститут був в іншому місті, так, що маму я бачив дуже рідко, в основному коли вона приїжджала на канікули.
Її приїзд був для мене не просто святом, а скоріше вселенською подією. Я добре пам’ятаю, як ми гуляли втрьох, ходили в кіно. Коли мама була вдома мені дозволяли допізна дивитися телевізор. Одне було погано, канікули швидко закінчувалися, і вона знову їхала в інше місто на навчання. І знову починалися сірі дні очікування мами.
Тато як міг підтримував мене. Він забирав мене до себе на вихідні, вчив кататися на лижах і ковзанах. Він же і відвів мене в перший клас. Я до сих пір пам’ятаю, як ми з ним ходили зустрічати маму, коли вона приїжджала на канікули.
Потяг приходив пізно вночі, і до вокзалу треба було пройти кілометрів зо три. Тато брав мене на плечі, і ми з ним довго йшли по нічній дорозі. Мені було так добре, що іноді я навіть засинав у нього на плечах. Мама закінчила інститут, коли я був уже в другому класі. Вона навчалася шість років і приїхала додому продовжити навчання в інтернатурі. Її розподілили в нашу міську лікарню.
До цього часу татові вже дали на роботі двокімнатну квартиру, так що нічого не заважало нашому щасливому сімейному життю. Треба сказати, що моя мама в юності була дуже красивою дівчиною. Струнка фігура, русяве волосся і пронизливо блакитні очі. Зрозуміло, що мій батько втратив голову після першої ж зустрічі.
З роками її краса не тільки не зів’яла, а навпаки розквітла і засяяла новими фарбами. І після сорока років мою маму вважали за молоду дівчину.
Коли я з нею йшов по вулиці всі вважали, що ми закохана пара, а не мати і син. Після школи я вступив до авіаційного інституту і до двадцяти трьох років став пілотом.
Мені пощастило, після інституту я півроку попрацював на внутрішніх авіалініях, а потім мене відправили в Південну Африку другим пілотом на «Ембраєр». Наш літак здійснював чартерні рейси по всій Африці. Ми так само літали в Париж, Лондон, Вашингтон. Екіпаж весь був український, включаючи і трьох стюардес.
Через рік роботи наш перший пілот за сімейними обставинами полетів додому, і я зайняв його місце. Пару раз я бував вдома. В аеропорту мене завжди зустрічали батько і сліпуче красива молода жінка, моя мама.
І ось підійшов до кінця термін моєї роботи за кордоном. Я купив подарунки батькам. Мамі набір французької косметики, а татові чудову підбірку колекційних олов’яних солдатиків. Батько дуже любив возиться з ними у вільний час. Робив бої, намагаючись дотримати історичну достовірність.
Літак здійснив посадку і вирулив до терміналу. Я не поспішаючи одягнувся, пропустив вічно поспішаючих на літак пасажирів, взяв свою сумку, подякував стюардесу і вийшов з літака.
Пройшов паспортний контроль, отримав багаж і став виглядати в натовпі зустрічаючих своїх батьків. Схоже вони затримувалися, але я не засмутився і пішов на стоянку таксі благо в наш час проблем з цим не було. Коли я вже вийшов з будівлі аеропорту і прямував до стоянки мене окликнув знайомий голос.
Я озирнувся і побачив, як з шикарної машини вийшла моя мама і помахала мені рукою. Нічого собі, вони що в лотерею виграли? !! Купити таку машину!
Мама виглядала просто надзвичайно! Красиво укладене волосся, кремове пальто, легкий шовковий шарф і туфлі на високих підборах … Точно лотерея!
– Мама ти одна, а де тато? Він не захворів часом? – Сідай в машину, Юра.
Стільки всього сталося. Поговоримо по дорозі. Я сів на заднє сидіння, поруч з мамою. Попереду сиділи водій і якийсь молодий чоловік. Як тільки я закрив дверку, він повернувся і запитав маму.
– Куди їдемо, Олена Сергіївна? – Додому Миша, – якось вже дуже по-хазяйськи відповіла мама, подивилася на мене й усміхається.
– Юра, вже півроку як я пішла від Віталія. Я живу зараз з коханою людиною. Я не хотіла тобі повідомляти про це, поки ти працював. Не хотіла тебе хвилювати. Мого теперішнього чоловіка звуть Сергій. Це моя перша і єдина любов. Доля розлучила нас, але два роки тому ми знову зустрілися і вже не змогли розлучитися.
Видно було що вона хвилюється, обличчя її розчервонілося, очі збуджено блищали. Я не відразу зрозумів, що Віталієм вона називає мого батька.
Але це було ще не все. Мама розповіла мені, що це не мій справжній батько. Насправді моїм батьком є її нинішній чоловік Сергій. Коли мама завагітніла він змушений був під тиском батьків залишити її. І моїй мамі довелося вийти заміж за Віталія, що б у дитини (тобто у мене) був хоч якийсь батько. Але всі ці роки вона любила Сергія.
Мама ще щось говорила, але я її вже погано чув. В горлі стукало серце і стояв дзвін у вухах … Я запитав, а де зараз мій батько, в сенсі Віталій.
Мама якось нервово знизала плечима і припустила, що він удома, в нашій старій квартирі.
– У солдатики грає, зовсім дах поїхав! – в її голосі мені почулося презирство.
– А ми зараз куди їдемо? – запитав я.
– Додому, синку! Ми живемо за містом в котеджному селищі. У нас триповерховий будинок. Сергій, Сергій Дмитрович, твій справжній батько, великий бізнесмен. Ми приготували тобі кімнату на другому поверсі. Ну постривай, скоро сам все побачиш! – мама посміхнулася і якось по ніжно поцілувала мене в щоку, залишивши на ній слід від помади.
Ми, нарешті, під’їхали до здоровенного триповерхового будинка, оточеному деревами і галявинами.
На порозі нас зустрічав вже не молодий, але дуже імпозантний чоловік. Як я зрозумів той самий Сергій. Мама випурхнула з машини і поцілувала його в губи.
– Сергію, це Юра, твій син! – вона обняла Сергія і підштовхнула його до мене.
– Ну здрастуй син! – Сергій ступив до мене і простягнув руку.
– Добридень! – його долоня була якоюсь млявою і вологою. – Проходь, це твій будинок! – він зобразив посмішку і зробив жест. Я повернувся до мами.
– У мене ще справи, треба заїхати в офіс авіакомпанії, доповісти про прибуття, – я дістав з сумки коробку з косметикою,
– Це тобі, мамо! – Ой спасибі, – вона похитала розкішним волоссям, – як мило синку!
Я подивився на матір, прекрасно розуміючи, що їй тепер і нафіг не потрібна ця косметика. Її Сергій купить їй цілий парфумерний магазин, якщо треба.
Але правила хорошого тону треба було берегти.
– Залишся поснідати, потім поїдеш, – мама взяла мене під руку, – вмийся, відпочинь з дороги.
– Давай потім, справи перш за все! – Олено, чоловік повинен перш за все налагодити стосунки, – Сергій посміхнувся, – нехай поїде, а ми почекаємо. Візьми мою машину, водій тебе відвезе і почекає скільки треба.
– Буде краще якщо я поїду на таксі! Не турбуйтеся, -поцілував маму я вийшов з воріт і набрав номер таксі.
Тільки, коли я сів у таксі, до мене в повній мірі став доходити весь сенс події. Мати прожила з батьком без малого двадцять сім років. Ні сварок, ні скандалів, завжди все рівно. Мені завжди здавалося, що вони люблять одне одного. Але варто було з’явитися цьому Сергію, як мати не вагаючись кинула батька і помчала до нього за своїм щастям. І мене тягне за собою.
А колишній чоловік? Допоміг виростити чужу дитину, можеш бути вільний. Вона прийняла рішення, і я повинен стрімголов кинутися в обійми до нового тата!
«Батько не той, хто зачав, а той, хто виростив!» Я не раз чув цю заїжджену фразу. Але виявляється це не зовсім так, вірніше зовсім не так. Я уявив собі, що повинен був відчувати мій тато, коли кохана дружина кинула його заради іншого, та ще оголосила, що і син не його.
Я їхав на стару квартиру до свого батька. Мені було начхати мій або не мій він батько. Я їхав до тата, якого завжди любив. Двері я відкрив своїм ключем. У квартирі було тихо. Пройшовши в кімнату кинув на диван сумку. Нічого не змінилося. Все на своїх місцях, час ніби зупинився в дитинстві. Я обійшов кімнати, батька ніде не було. Може в магазин вийшов або на роботі. Рипнули вхідні двері. Я озирнувся і побачив в дверному отворі сусідку.
– З приїздом Юрочка! А тато в лікарні, серце прихопило. Позавчора швидка відвезла.
Лікарня була в двох кварталах від нашого будинку, тому я дійшов туди пішки. Батько лежав у загальній палаті. Крім нього там лежало ще сім чоловік. По дорозі я прикупив фрукти, пакети кефіру і соку.
– Тато Привіт! – нарочито бадьорим голосом почав я. – замість того щоб сина зустріти, по лікарнях ховаєшся.
Батько повернув голову. Його очі здивовано розширилися.
– Здрастуй Юра, з приїздом. Ось тільки бачиш розклеївся я, пробач, що не зустрів.
– Гаразд, тато, переживу, не бери в голову. Я надовго приїхав. Буду тепер працювати на внутрішніх авіалініях. Так що, ще поживемо! Я там тобі дещо привіз, ну додому приїдемо, подивишся! Коли тебе виписувати планують?
– Не знаю Юра, поки нічого не говорять, як мінімум ще пару тижнів доведеться полежати. – батько посміхнувся і почав кашляти.
Я звернув увагу, що звертається до мене по імені і ні разу не назвав мене своїм звичайним «синку». Так, мамина робота!
– Видужуй тато, випишеш поїдемо дачу купувати, пам’ятаєш ти все хотів будиночок на природі.
Батько промовчав і відвів погляд.
Я ще посидів з батьком, намагаючись говорити на абстрактні теми. Потім попрощався і пішов шукати лікаря. Той мене заспокоїв, сказавши, що у батька нервове перенапруження і, що при належному догляді все можна виправити.
Вийшовши з лікарні, я задумався. У мене з’явилася одна ідея. Мій однокласник Ігор працював в бюро судмедекспертизи. Я набрав його номер і домовився про зустріч. Подзвонила мама, але я скинув дзвінок. Зараз мені було не до сімейних зустрічей.
– Ігор, я хочу зробити тест на батьківство, – почав я розмову з однокласником.
– Але ти будеш здивований, я вже знаю результат. Коротенько змалювавши Ігорю ситуацію продовжив.
– Мені потрібна довідка або висновок, що це мій справжній батько.
– Юра, це ж службове підроблення.
– Ігор нервово крутив у руках коробок з сірниками.
– Не бійся, його побачить тільки мій батько. Допоможи.
Ігор встав з крісла.
– Значить так. Привези мені біоматеріал. Найкраще якщо це будуть волосся батька. І сам зайди в лабораторію, дівчатка візьмуть у тебе зразки. Чекаю тебе сьогодні о четвертій годині. Відповідь завтра до вечора. Тільки заради нашої дружби, зробимо все швидко.
– Ігор дивився на мене.
– Я дам тобі два висновки одне сьогоднішнє, інше липове. А ти сам вирішуй, що з ними робити.
Вийшовши з бюро, я набрав номер матері. Довго слухав її голосіння, потім пояснив, що переночую в нашій старій квартирі і завтра подзвоню. Сьогодні у мене ще було повно справ.
Зрозуміло, що на наступний день в призначений час я був у однокласника. На столі у Ігоря лежав тільки однин папірець, в самому низу якої красувалася значна гербова печатка.
– Не зрозумів, щось не вийшло? – я з тривогою подивився на нього.
– Навпаки все в порядку!
– Ігор простягнув мені висновок.
«Віталій Іванович Козлов є біологічним батьком Юрія Віталійовича Козлова з імовірністю 99%». У мене підкосилися ноги.
– Це що означає?!
-А це означатиме що твій батько і є твій батько у всіх сенсах. Так що забирай свій висновок і дуй звідси! – засміявся Ігор.
Через півгодини я був в лікарні у батька.
– Привіт тато як справи? Як почуваєшся? – я поправив з’їхавшу ковдру.
– Дякую Юра, краще. Сказали, що завтра дозволять вставати, – батько відвів погляд.
– Тату, чому Юра, а не син? Хіба щось змінилося в наших відносинах? Або ти став мене менше любити?
– Мама тобі хіба нічого не розповіла?
– Розповіла, я все знаю і про її нового чоловіка, і про НЕ сина, – я посміхнувся.
– Ти без окулярів читати зможеш?
Я протягну батькові висновок. Він довго читав, і я бачив, як затремтіли його руки. Потім подивився на мене. По його щоці котилася сльоза.
– Ну що, дачу купувати будемо ?! – посміхнувся я.
Я залишився жити з батьком. Матері я особливо нічого не пояснював і не дорікав. Не бачив в цьому ніякого сенсу. Вона спочатку намагалася мене умовити переїхати до неї і її нового чоловіка. Але з часом вона заспокоїлася.
Про експертизу ДНК я їй нічого не сказав, і вона жила впевнена, що моїм батьком є її Сергій Дмитрович. Минув час я нарешті одружився на чудовій дівчині, яка працювала в моєму екіпажі стюардесою. Через рік у нас народився син. Ми назвали його в честь діда Віталієм. Весь цей час я практично не спілкувався з матір’ю і категорично заборонив їй з’являтися у нас. Батько так і не одружився вдруге, хоча я періодично знайомив його з різними жінками. І ось настав час, коли мій тато помер. Я поховав його поруч з його батьками, як він і просив. Через рік помер і мамин чоловік Сергій Дмитрович. Мама все так же жила в котеджі. Вона не працювала, а справи фірми чоловіка доручила керівникові.
Одного разу я поступився проханню дружини і вирішив з сім’єю поїхати до матері. Мене зустріла доглянута красива жінка. Вона поцілувала мене і дружину і раптом завмерла як вкопана.
По її обличчю розтеклася смертельна блідість. Вона побачила Віталіка, свого внука. Здавалося перед нею стояв її перший чоловік тільки дуже молодий. Такий яким він був в ті далекі роки, коли вона молода дівчина збиралася за нього заміж. Вона відразу ж все зрозуміла.
– Господи, що я наробила! – прошепотіла вона, – Що ж я наробила!
