Коли мені було шість років, зі мною сталася неймовірно неприємна, і справді, страшна історія. Вона зламала мені життя, і вплинула на те, яким я є зараз.
Одного дня, ми з татом грали в хованки. Жили ми, на той час, у звичайній двокімнатній квартирі з класичним плануванням. Батько забрав мене з садка, мами вдома ще не було, вона, як завжди, затримувалася на роботі. Батько запропонував мені пограти , щоб хоч якось розважити мене. Це була моя улюблена гра, тому я залюбки погодився.
Батько, на відміну від мене, ховався дуже цікаво, та винахідливо, залазив у такі кути, про які я навіть думати не міг, тому, часом, мені не вдавалося його знаходити. У такі моменти батько трохи кашляв, тобто, грав у піддавки, а коли я підходив до місця, де він ховався, то галасував, і вистрибував звідти.
Я вдавав, ніби сильно злякався, а потім сміявся від дитячого щастя. Ми грали, поки не настали сутінки. Проте, світло ми ще не вмикали, й прийшла моя черга шукати батька. Він сказав, що зараз сховається так, що я ніколи не зможу його знайти, навіть якщо покличу на допомогу найвправніших шукачів.
І дійсно, я його не побачив. Ми жили на восьмому поверсі, й він нікуди не міг подітися з квартири. Вікна та вхідні двері були замкнені. Я ледве дочекався на повернення матері, вона, як завжди, напідпитку. Я розповів їй, про загадкове зникнення батька, на що вона байдуже знизала плечима, а в мене сталася справжня істерика від переляку.
З цього моменту моє життя кардинально змінилося. Мати з якихось причин, вирішила, що батько її покинув, і дуже погано вчинив зі мною. Зрештою, вона почала вести аморальний спосіб життя, через що її позбавили батьківських прав. Я переїхав жити до її сестри – моєї тітки. Їй я шалено вдячний, адже вона зберегла квартиру, яку мати під час своїх нескінченних гулянок, хотіла продати.
Тітка змусила маму переписати квартиру на мене, і до повноліття я жив із нею. Плюс до всього, з квартири ми мали дохід від квартирантів. Але з останніми у нас завжди були якісь проблеми, вони надовго не затримувалися. Усі, рано чи пізно, просто безслідно зникали, аби не заплатити квартплату. Мами не стало, коли мені було 12 років. Звісно, я жалкував за нею, хоча вона обрала не мене.
Після свого повноліття я переїхав до тієї самої, успадкованої, квартири. Навіщо я все це розповідаю? Тому що, як пізніше з’ясувалося, батько насправді вирішив кинути нас таким оригінальним способом, і жодної містики в цьому не було, як я собі науявляв. У нього вже давно була інша родина, як він сказав, нас йому було шкода.
Цей його вчинок дуже вплинув на мою психіку, й заважає мені спокійно жити дотепер. Здавалося б, я можу почати радіти самостійному життю, у своїй квартирі, але щоразу, коли вечоріє, я чую те саме батьківське покашлювання. І, щоразу я уявляю, що він ось-ось вистрибне до мене, чи то з-за стільця, чи то з-за шафи. Що з цим робити, навіть не знаю, можливо змінити квартиру?
Це мене дуже бентежить. Я ніколи не зможу його вибачити за цей вчинок. Якщо, з якихось причин, діти для вас стають тягарем, майте сміливість визнати це, хоча б, спробувати пояснити свої вчинки. А не ось так, як злочинець серед ночі! Мені досі боляче, і я прагну помститися. Тільки, не знаю, чи вартує він цього?
