Коли ми з чоловіком купили бомжатник і поступово робили ремонт, сестра чоловіка п’ятою в груди себе била, що не стала б жити за таких умов! Та, як кажуть, не зарікайся

Коли ми з чоловіком купили бомжатник і поступово робили ремонт, сестра чоловіка п’ятою в груди себе била, що не стала б жити за таких умов:

– Фу! Якби у мене було своє житло, хоч маленька студія, я б з нього цукерку зробила! А що у вас? Як не прийду, то дроти по всій квартирі, то стіни голі!

Не розуміла людина, що ми вклали все до копійки в покупку квартири, ну не було в нас грошей на весь ремонт одразу! Жили,- робили!

Проводку поміняли, через кілька місяців до сантехніки дісталися, стелю частинами натягували, стіни підготували до наклеювання шпалер.

І так, бувало, що жили в повних руїнах, але що вдієш? Якби ми продовжували орендувати житло, і переїхали б у свою квартиру тільки після завершення ремонту, то новосілля б відзначали, років через десять після покупки.

Розтягнулася у нас ремонтна епопея майже на п’ять років! Можна було швидше, але гроші на їжу, одяг та відпочинок, теж були потрібні.

Ми не поспішали, кредити брати не стали. Тихесенько, самотужки, досягли фінішної прямої.

Коли я була в положенні, чоловік запропонував у майбутній дитячій переклеїти шпалери на «дитячі». Я так на нього подивилася, що більше він про це не говорив!

Дякую, мені вистачило ремонту! Живе дитина у звичайній кімнаті. Хіба що купили килим із зображенням довжелезної автодороги, та милий нічник.

Кілька років тому сестра чоловіка, за допомогою батьків, стала володаркою однокімнатної квартири.

Бюджет був обмежений, тому теж купили бомжатник! Поки тривали пошуки бомжатника, вона пурхала і будувала плани:

– Кухня буде біло-фіолетова! Фасади та штори фіолетові, стіл білий куплю, фартух поки не знаю, треба дивитися. Лінолеум буде світлим. Стіни пофарбую у білий.

– Кімнату поділю, бачила класні перегородки, біля ліжка зроблю, решту простору – дітям. Їм двоярусне ліжко, стіл.

– Стіни по зонах зроблю: біля мого ліжка однотонні, решта — бачила суперські дитячі шпалери, їх куплю!

Мрії сестри, поки що, залишаються мріями. Вона у розлученні, колишній чоловік платить аліменти. Вона працює.

На допомогу по доходу не проходить, у неї перевищення тисячі на три чи дві, вона казала, я не запам’ятала.

Заради купівлі цієї квартири, свекри вичавили все, тому ремонт оплачувати не в змозі, навіть частинами, оскільки самі тепер живуть від пенсії до пенсії.

І нічого, живе сестра! Все відмила, страшну підлогу відданим килимовим покриттям прикрила, унітаз поміняла, кредит на вікна брала.

Решта в жахливому стані: шпалери подекуди є, місцями немає, лічильник на світло старий, висить у передпокої, на кухні на підлозі невеликий шматок лінолеуму, в санвузлі стародавня плитка, теж місцями.

Вже не зовсім бомжатник, але я б, на місці сестри, з такою квартирою остерігалася органів опіки.

Нагадувати їй про “цукерку з житла” ми не стали. Легко було міркувати, коли це були фантазії: ось купить, ремонт зробить, житиме і радітиме життю!

Як сестра зіткнулася з реальністю, так одразу ж забула про плани та мрії. У неї без ремонту проблем вистачає!

Чоловік тут хотів у шляхетність пограти, запропонував трохи допомогти його сестрі, та племінникам. Хоча б недорогий лінолеум їм купити, та шпалери, а потім з’їздити, та допомогти все зробити.

Я чоловікові сказала, що якщо він хоче, то вперед, але без мене! Мені є чим зайнятися: дитина, дім, робота.

Не знаю, напевно, чоловік передумав, більше я від нього нічого подібного не чула! Нам ніхто не допомагав, тільки, дехто, насміхався, та підколював!

Нехай тепер побуде в нашій шкірі! Я не перегинаю ціпок, як ви вважаєте?