Мама чоловіка почала погано почуватися вже давно. Три тижні тому її поклали до стаціонару, щоб жінка була під наглядом фахівців. Ніні Іванівні полегшало, і сім’я забрала її додому.
Ніні Іванівні треба було ще 10 днів капати крапельниці, але оскільки вона захотіла додому, треба було щоб хтось допомагав. У мене є досвід у цій справі, але я працюю і маю двох дітей.
Коли я погодилася доглядати свекруху і назвала суму, сестра чоловіка сказала, що я меркантильна жінка, і в мені немає нічого святого.
Так, я знала, що жінка з дитиною від першого шлюбу – це не те, про що можна мріяти. Тоді свекруха була не дуже задоволена вибором сина. Але ми з чоловіком любимо одне одного, мого старшого сина він виховує як рідного.
Ми зараз у скрутній фінансовій ситуації. Вже кілька років виплачуємо іпотеку, а нещодавно у нас народилася дочка. Із роботою зараз дуже непросто.
Михайло на роботі поки що тримається, хоча ситуація скрутна по всій країні та й на фірмі поголовно скорочують штат, тож про підвищення зарплати й мови не може бути.
Підробіток допомагає там триматися на плаву, хоч ми й вибиваємось із сил. Тому я не стала безкоштовно погоджуватися на прохання сестри чоловіка.
Свого часу, до речі, Ніна Іванівна не погодилася подивитися за моїм сином, коли мені треба було піти по роботі. А зараз її дочка каже, що вже на той момент Ніна Іванівна не почувалася добре і тому не хотіла на себе брати відповідальність. Я не ображаюся, але й мене зрозуміти ніхто не хоче.
Коли сестра чоловіка залишилася в декреті, вона вирішила більше не виходити на роботу, а зайнятися манікюром у себе вдома. Виділила кімнату, закупила все потрібне, пройшла курси майстрів манікюру. Потім Настя почала робити пробний манікюр безкоштовно всім знайомим. А коли навчилася, то й з рідних, зокрема, брала повну вартість процедури.
А тепер вона каже, що не по-людськи брати гроші з рідних людей. Коли я їй про це сказала, Настя тільки викотила очі:
«Манікюр і крапельниця — це різні речі», — каже.
У мене робота нестабільна: один день замовлення є, і я виїжджаю, а буває так, що тиждень із дітьми вдома сиджу. Діти сидять удома самі, бо грошей на няньку немає. Заробіток хиткий, а няні треба платити постійно, та й дорого це. Пощастило, що син на дистанційному навчанні, тепер він дивиться за малечею.
Настя каже, що дорого їм виходить мені платити. Мовляв, віддадуть всю пенсію матері на процедури. Але я й так беру за виїзд символічну суму, щоби можна було хоч щось дітям додому принести, які сидять цілими днями в чотирьох стінах. А тепер мені пропонують кинути дітей та їздити двічі на день безкоштовно, ігноруючи мою роботу. Чи не надто це?
Чоловік намагається зберігати нейтралітет, але він також погоджується, що це не вихід. Не можна бути добрим на шкоду собі та своїй сім’ї.
