У мене типова проблема: мені подобається бабій та й до того ж у нього є дівчина, яку нібито він любить. Я попалася. Просто я завжди собі казала, що ніколи з бабником не буду, не допущу цього. Ех, скажу я вам, він, як магніт, тягне до себе і тягне. Я хочу його, жахливо, не можу контролювати себе.
Мозок вмирає, коли він поряд. Ми працюємо в одній компанії, він завжди поряд, постійно бачу його, дивлюся на нього – слини течуть. А коли я з’являюся поблизу, завжди обіймає, спокушає та провокує. А я не можу нічого вдіяти.
Раніше я не знала, що в нього є дівчина і відкрито з ним фліртувала. Ми були як пара: обіймалися, цілувалися, посміхалися тощо. Одного вечора ми обіймалися, і я не змогла встояти, захотіла поцілувати його, а він не відреагував і відсторонився. Чому він мене не поцілував? Не знаю навіть. Я сказала йому, що мені ніколи ніхто не відмовляв, а він лише загадково посміхнувся. Я психанула і пішла. Злилася, плакала навіть, бо мені реально не щастить у коханні. Він написав sms, що нібито мені треба зайти в skype і поговорити про щось, але я просто пішла спати.
Прокинулася – двоє пропущених на мобільному телефоні. Потім я вже подрузі розповіла, вона дала мені пораду, щоб я не ігнорувала його різко, а трохи відсторонювалася, типу мені все одно, мене це не зачепило. Так і зробила, він захотів зі мною поговорити, спитав, чи образилася я, але я сказала, що все чудово.
Пройшов день. Я зайшла на його сторінку Фейсбук, через свій фейковий обліковий запис. Побачила, що він із гарною дівчиною у серйозних стосунках, фотки різні з нею. Було прикро.
Минули вихідні. Я сказала йому, що наш флірт закінчено і в мене пропав до нього інтерес. Він усміхнувся і сказав, що йому теж байдуже. Потім він узяв і облив мене водою, і ми, як діти, бігали туди-сюди. Не дивлячись на те, що купити букет у Львові зовсім не важко, він поки ні разу не подарував мені квіти. Хоча, може, ще зарано? Ми майже не спілкувалися цей тиждень, я сердилась. Я сильно кричала і лаялася, а він усміхався і все, він мене дико дратує і водночас мені дуже тяжко і сумно без нього.
Вчора я не витримала та сказала, що хочу з ним серйозних стосунків. Він відповів, що теж не проти зі мною зустрічатися – це було так здорово! Я не знаю, що в нього в голові, він мовчить, про серйозні речі не говорить, а я нервуюсь від цього ще більше. А коли він усміхається, я тану і не можу ні про що думати. Забути його не виходить, я його постійно бачу на навчанні. Що робити, що з ним робити?
