Коли я пояснила, що я заміжня і в цілому стільки спілкуватися не здатна, мама відповіла, що вона як мати завжди має бути на першому місці

Я звичайна молода жінка, одружена кілька років. Живемо на орендованій квартирі, обидва працюємо, усім задоволені, дітей немає.

Тепер до суті. Матері 55+, вона самотня вже майже три роки. Я дуже любила свого батька, ми завжди довірливо спілкувалися та чудово проводили час. З мамою теж добрі стосунки, не враховуючи сварок. Є й старша сестра, яка мешкає з мамою в одному будинку, але останні три місяці у від’їзді.

У мене стресова робота, і мене дратують часті дзвінки від будь-кого. Віддаю перевагу месенджерам. Але мама дзвонить кілька разів на день. Ще кілька тижнів тому я почала їй говорити про те, що не готова вислуховувати щодня щось погане, можна й про позитивне поговорити.

Я намагаюся зрозуміти матір, як їй тяжко одній, у тому числі фінансово. Проте, намагаючись допомогти, я залучила її до підробітку у своїй сфері. Вона займається дітьми старшої дочки, ходить працювати.

У розмовах фігурувала зазвичай або робота, або якісь скарги. Мені ставало все важче вислуховувати, я попросила дзвонити рідше і писати на месенджери. Але мене почули лише на кілька днів, потім усе стало на свої місця.

Коли я пояснила, що я заміжня і в цілому стільки спілкуватися не здатна, мама відповіла, що вона як мати завжди має бути на першому місці. Вже в цей момент я була вражена. Мої аргументи про те, що я з чоловіком стільки не розмовляю, не почули.

Коли знову в розмові посипалися скарги, я відповіла, що допомагала їй у міру можливостей. Відповідь, що я не одна батькам допомагаю, діти її колег купують матерям машини, висилають гроші.

Два роки тому я важко накопичила значну суму грошей для протезування, відсунувши потреби своєї сім’ї. Після того, як не стало батька, я хотіла зробити її щасливішою, щоб вона не комплексувала. На той час у нас із чоловіком не було навіть уживаної машини.

Але ж мама хоче спілкуватися! А я хочу трохи відпочивати головою. У мене прекрасний чоловік, а у мами скромний зять. Тиха, спокійна людина. Але ці часті дзвінки почали його напружувати і у мами з’явилися образи, мовляв, усе моє небажання спілкуватися через нього.

Це далеко не все, звісно. Років до 18 у нас порозуміння не було, у дитинстві було багато агресії та образ. Мені на душі важко, бо я кричу, але мене не чують.

Допоможіть, будь ласка, порадою.