Я звичайна молода жінка, одружена кілька років. Живемо на орендованій квартирі, обидва працюємо, усім задоволені, дітей немає.
Тепер до суті. Матері 55+, вона самотня вже майже три роки. Я дуже любила свого батька, ми завжди довірливо спілкувалися та чудово проводили час. З мамою теж добрі стосунки, не враховуючи сварок. Є й старша сестра, яка мешкає з мамою в одному будинку, але останні три місяці у від’їзді.
У мене стресова робота, і мене дратують часті дзвінки від будь-кого. Віддаю перевагу месенджерам. Але мама дзвонить кілька разів на день. Ще кілька тижнів тому я почала їй говорити про те, що не готова вислуховувати щодня щось погане, можна й про позитивне поговорити.
Я намагаюся зрозуміти матір, як їй тяжко одній, у тому числі фінансово. Проте, намагаючись допомогти, я залучила її до підробітку у своїй сфері. Вона займається дітьми старшої дочки, ходить працювати.
У розмовах фігурувала зазвичай або робота, або якісь скарги. Мені ставало все важче вислуховувати, я попросила дзвонити рідше і писати на месенджери. Але мене почули лише на кілька днів, потім усе стало на свої місця.
Коли я пояснила, що я заміжня і в цілому стільки спілкуватися не здатна, мама відповіла, що вона як мати завжди має бути на першому місці. Вже в цей момент я була вражена. Мої аргументи про те, що я з чоловіком стільки не розмовляю, не почули.
Коли знову в розмові посипалися скарги, я відповіла, що допомагала їй у міру можливостей. Відповідь, що я не одна батькам допомагаю, діти її колег купують матерям машини, висилають гроші.
Два роки тому я важко накопичила значну суму грошей для протезування, відсунувши потреби своєї сім’ї. Після того, як не стало батька, я хотіла зробити її щасливішою, щоб вона не комплексувала. На той час у нас із чоловіком не було навіть уживаної машини.
Але ж мама хоче спілкуватися! А я хочу трохи відпочивати головою. У мене прекрасний чоловік, а у мами скромний зять. Тиха, спокійна людина. Але ці часті дзвінки почали його напружувати і у мами з’явилися образи, мовляв, усе моє небажання спілкуватися через нього.
Це далеко не все, звісно. Років до 18 у нас порозуміння не було, у дитинстві було багато агресії та образ. Мені на душі важко, бо я кричу, але мене не чують.
Допоможіть, будь ласка, порадою.
Досі не можу схаменутися після приниження, яке влаштував мені власний чоловік. Як після такого дивитися…
Після заміжжя ми переїхали до рідного міста чоловіка. Винайняли однокімнатну квартиру. Мені подобалося наше життя,…
Коли мені було сім років, моєї мами не стало в лікарні, під час того, коли…
Я понад рік перебуваю у шлюбі. З батьками мого чоловіка я завжди була у чудових…
У дитинстві я мала чітке відчуття, що мене привели на світ тільки для того, щоб…
Ось вже двадцять три роки я одружена з людиною в якої дуже непростий характер. Сучасні…