Я люблю дітей і в майбутньому мрію стати мамою ще й не один раз. Але я відразу хочу зазначити, що чужі діти для мене чужі. Я не знаю звідки в мені таке почуття, така риса, але я терпіти не можу коли на мене намагаються повідати обов’язки і відповідальність за інших дітей, не моїх.
Я дуже ретельно вибирала для себе хлопця, я хотіла щоб чоловік був зрілий, але не мав дітей від попередніх шлюбів. І відразу про це сказала своєму обранцю. Це була моя найбільша помилка, бо якби я змовчала, то зараз би можливо не довелося шукати вихід.
Ми зустрічалися 5 місяців, і в результаті з’їхалися. Але ще через місяць я дізналася що в нього є донька ,якій зараз 11 років. Діти це чудово, але ж я наперед просила і попереджала що не хочу відносин з людьми в яких вже є багаж.
Зараз мені дуже важко, бо я вагітна, але і жити далі з брехньою в серці не можу. Ви тільки подумайте що він мені сказав на свій захист. Я злякався, думав ти мене покинеш. Та тепер мені і так доведеться його покинути.
Коли я спитала чим він думав, виявилося що він взагалі не планував розповідати про дитину, адже вона була з мамою, а тепер мамі вона не треба, а мені, чи треба воно мені.
Можете мене засуджувати, але я не збираюся викладати своє життя на виховання чужої людини.
