Вийшла заміж я не з любові. Мені було вже 32, тому обирати, й чекати на принца вже часу не було. Після року спільного життя, потроху стала звикати до нього і, навіть почала відчувати якісь теплі почуття.
Він у мені душі не чув і робив усе, щоб отримати від мене хоч поцілунок. Ще за рік у нас з’явилася чудова донька. Для доньки він став добрим батьком, але на мене перестав звертати увагу. З кожним днем мої почуття до нього міцнішали, я майже закохалася, а він ставав до мене все більш байдужим.
Кілька місяців він майже не торкався до мене, не дзвонив, коли був на роботі, а якщо й дзвонив, то питав тільки про доню. Я розуміла, що, швидше за все, в цьому є моя провина. Моя байдужість призвела до того, що він розлюбив мене.
На літні канікули до нас приїхала моя молодша сестра. Вона відчула холодок між нами, тому довелося розповісти їй про те, що діється в сім’ї. Сестра за фахом психолог, тому її поради я сприймала, як істину. А порадила вона мені не звертати уваги, й навіть не починати розмову про це.
Я робила так, як радила мені сестра-професіонал, і чекала на зміни. Незабаром вони настали. Коханий почав слідкувати за собою, довго видивлявся у дзеркало, був люб’язний зі мною, але холод так і не пройшов. Подумала, що скоро це минеться, та в нас усе налагодиться.
Якось вирішила навідатися до подруги, а малу залишила з сестрою. Чоловік був на роботі, тож можна було затриматись у неї, та відволіктися. Просиділи ми з подругою десь півтори години, і я вирішила подзвонити сестрі, дізнатися як справи у дитини. На мої дзвінки ніхто не відповів.
Я розхвилювалася, й швидко побігла додому. Двері були зачинені, а з квартири долинали незрозумілі звуки. Серце в грудях швидко закалаталося. Я повільно відчинила двері власним ключем. Дитина спокійно гралася у вітальні, але поряд не було нікого. Звуки долинали з нашої кімнати.
Коли я відчинила двері, переді мною відкрилася огидна картина. Моя рідна сестра кохалася з моїм чоловіком. Весь мій світ обвалився, а далі все було як у тумані.
Коханці не відразу помітили мене у пориві своєї пристрасті, чим я й скористалася. Дісталося і чоловіку, й сестрі-блудниці. Як вона була, в чому мати народила, так я її й викинула з дому.
Я не стрималася і розревлася прямо на очах у зрадника. За що найближчі люди так вчинили зі мною? «Психологиня» вила під дверима доти, доки її коханець не прийшов до тями. Але мене там уже не було. Я зібрала свої речі, забрала дочку, та пішла, хоча так мріяла про родину, почуття, щастя!
Нині живу з батьками, які засудили її, та навіть забули про існування молодшої доньки. Я теж її ніколи не зможу пробачити! Чоловік подав на розлучення, та вдає з себе скривдженого, хоча й не розумію, з якого переляку? Як мені жити далі, не розумію?
