Після шести років шлюбу я ухвалила рішення про розлучення. Мене не зупинило навіть те, що я залишилася одна із двома маленькими дітьми на руках.
Декілька років я мирилася з тим фактом, що чоловік Дмитро періодично йшов у загул. Останньою краплею, що переповнила чашу мого терпіння, стало те, що чоловік витратив на бари та ресторани сто двадцять тисяч гривень, які ми збирали на купівлю нової квартири.
Розійшлися ми відносно мирно. Мені дісталася однокімнатна квартира, а Дмитру – машина. Раз чи два на місяць чоловік відвідував дітей, п’ятирічного Максима, та трирічну Дарину.
Однак, останні кілька місяців батько не брав участі у їх вихованні, і не виходив на зв’язок. Першим занепокоївся син, і став чіплятися до мене з питанням про те, де тато.
З цієї причини я зателефонувала до колишньої свекрухи, щоб дізнатися, куди пропав Дмитро.
– Він у місті на орендованій квартирі, ми вчора тільки бачилися, – здивовано відповіла Лідія Семенівна. – Не знаю, чому ти не можеш до нього додзвонитися.
– Мені самій він і задарма не здався, але діти сумують, – виправдалася я. – Зателефонуйте йому, будь ласка, і попросіть хоча б подзвонити синові з дочкою.
– Добре, я зараз же йому наберу, – діловим тоном промовила свекруха, і поклала слухавку.
Буквально за пів години Дмитро зателефонував мені по відеозв’язку.
– Невже совість з’явилася? Згадав нарешті, що в тебе діти є, – уїдливо промовила я.
– Я й не забував про них, просто зайнятий був, – непривітно промовив чоловік.
– Чим це ти був таким зайнятий? Невже знову в загул пішов? – насмішкувато поцікавилася я.
– Ні, після того, як я пішов від тебе, я більше не вживаю напої. Виявляється, без твоїх скандалів так спокійно, що навіть не хочеться пити, – хитро відповів Дмитро.
– І чим же ти тоді був зайнятий? – знову поцікавилася я.
– Насолоджувався сімейним життям. Нарешті я знайшов ту, з якою можна прожити гідне життя, і зустріти щасливу старість, – похвалився колишній чоловік.
– Ваша ідилія триватиме недовго, максимум до першого твого загулу, – впевнено промовила я. – Хто хоч ця нещасна, що пов’язала з тобою своє життя?
– Яка тобі різниця? Краще дай мені поговорити з дітьми, – сказав Дмитро.
Я не стала сперечатися з колишнім чоловіком, і покликала до телефону дітей. Батько пообіцяв синові та дочці, що обов’язково приїде до них на Новий рік з подарунками, благо до свята залишалося лише два тижні.
Зрозуміло, мене долала цікавість: хто став новою супутницею мого колишнього. Щоб усе дізнатися, я вирушила з дітьми до свекрухи.
Лідія Семенівна розповіла мені, що Дмитро у свої тридцять років зв’язався з якоюсь молоденькою медсестрою.
Також родичка повідомила, що у нової пасії сина є дитина від першого шлюбу. Задовольнивши свою цікавість, ми з дітьми повернулася додому, і почали готуватися до Нового року.
Мені пощастило придбати високу і розлогу ялинку, немов з журнальної обкладинки. Побачивши її, у дітей загорілися очі, і разом ми почали прикрашати лісову красуню.
Коли все було готове, від ялинки не можна було відірвати погляд – настільки вона була чудова у своєму вбранні.
Я з радістю подумала про те, як у новорічну ніч я покладу подарунки під ялинку, а вранці Максим та Даша відкриють їх.
Проте вся моя святкова ейфорія зникла із приходом колишнього чоловіка. За день до Нового року Дмитро відвідав дітей, та передав їм подарунки.
– Звідки у вас ця ялинка? – здивовано спитав чоловік.
– На ялинковому базарі купила, ледве встигла, – весело відповіла я.
– Мені так не пощастило, – заздрісно промовив Дмитро, і ще раз уважно оглянув ялинку.
Я не звернула уваги на його слова, та залишила дітей з ним, а сама зайнялася справами на кухні. Буквально за десять хвилин чоловік підійшов до мене, та, з діловим виглядом почав мене страхати.
– Ти хоч розумієш, що твоя ялинка є пожежонебезпечною? Якщо стара гірлянда замкне на ній, то все миттєво спалахне! – похмуро повідомив колишній чоловік.
– Нормальна у нас гірлянда, нічого з нею не буде. Але якщо ти так турбуєшся, то можеш купити нам нову гірлянду, – посміхнулася я у відповідь.
– Не мели нісенітниці, це не допоможе. Діти й без гірлянди можуть підпалити ялинку, – впевнено заявив Дмитро.
– На тебе немає жодної надії, ти завжди була розтяпою і погано доглядала дітей, тому я просто зобов’язаний забрати у вас ялинку.
– Це ти несеш марення! Нічого ти в нас не забереш, – суворо сказала я.
– Заберу! Це мій батьківський обов’язок, – похмуро промовив чоловік. – Або я заберу ялинку, або дітей, вибирай.
– Ні те, ні інше. Забирайся з мого будинку, – сердито прогарчала я.
– Добре, я хотів вирішити все мирно, але ти не залишаєш мені вибору. Зараз я зателефоную в опіку, нехай вони приїдуть і розсудять нас, – погрозливо прошипів Дмитро.
Я миттєво втратила свою рішучість, та завмерла в роздумах і страху.
– Забирай цю ялинку, та провалюй! Щоб у новому році я тебе більше не бачила, – сердито випалила я.
Колишній чоловік радісно посміхнувся, і попрямував до ялинки. Максим з Дашею спочатку не зрозуміли, що задумав їхній батько, і радісно дивилися, як він порається навколо лісової красуні.
Тільки коли чоловік виніс ялинку в коридор, до дітей дійшло, що рідний тато викрадає їхню новорічну ялинку.
Зрозуміло, хлопчик і дівчинка розплакалися, проте їхнього батька це не зворушило, і він мовчки виніс разом із прикрасами новорічну красуню з помешкання.
Лише за годину я змогла заспокоїти Максима та Дашу, пообіцявши їм поставити нову ялинку. Однак виконати це виявилося не так просто: всі гарні ялинки були розкуплені.
На базарі залишилися тільки общипані, та криві дерева. Ми знітилися, коли усвідомили, що зустрінемо Новий рік без головного символу свята.
Вранці тридцять першого числа Лідія Семенівна прийшла до нас в гості. Вона принесла онукам солодкі подарунки й була здивована, коли побачила, що вони засмучені.
Звичайно, бабуся з’ясувала, що спричинило розпач дітей, і, дізнавшись, дуже розсердилася.
– От негідник! Я ж учора ввечері до нього приходила і питала, звідки в нього жива ялинка, – обурено промовила свекруха. – А він мені збрехав, що друзі подарували. Але нічого, ми це діло в мить поправимо!
– Що ви маєте на увазі? – нерозумно спитала Марина.
– Одягайся, поїдемо твою ялинку повертати! – Скомандувала Лідія Семенівна.
– Як ми її повернемо? Діма ще на роботі, та й живе він тепер не один, – засумнівалась я.
– Він забрав ялинку для чужої дитини, а своїх дітей залишив ні з чим! – невдоволено вигукнула родичка. – У мене є ключі від його орендованої квартири, так що своє ми в будь-якому разі заберемо.
Вперше ми з Лідією Семенівною були заодно, тому я не стала суперечити свекрусі, та пішла за нею.
Дітей я залишила у сусідки, пообіцявши, що за кілька годин повернуся. Як я і припускала, ні Дмитра, ні його нової знайомої в оселі не виявилося.
Лідія Семенівна, не роздумуючи, відчинила двері запасним ключем. Потім, не роззуваючись, потягла ялинку до виходу.
– Тримай, виклич поки таксі, і попередь заздалегідь, що ми з ялинкою. Я поки що подивлюся, що ще можна забрати, – розпорядилася свекруха, і знову зникла у квартирі.
Я викликала таксі й почала чекати. Незабаром із квартири випурхнула Лідія Семенівна, тягнучи перед собою великий дитячий електромобіль.
– А це що? Для чого ви його взяли? – здивовано спитала я.
– Це компенсація за зіпсований настрій дітей, буде моєму синкові уроком, – посміхнулася родичка.
– Але ж це чуже! Хіба ми можемо забрати цю машину? – з занепокоєнням промовила я.
– Можемо і забираємо! Якщо Діма такий щедрий для чужих дітей, то купить їм нову іграшку, – впевнено відповіла Лідія Семенівна.
Я замислилася на мить і зрозуміла, що свекруха має рацію. Коли Максим та Даша знову отримали ялинку та машинку у подарунок, їхній радості не було меж.
Я на подяку запропонувала Лідії Семенівні зустріти Новий рік разом, і та погодилася. Вже ввечері Дмитро зателефонував матері й схвильовано спитав, чи не заходила вона до нього.
У відповідь мати відчитала сина за крадіжку та сказала, що вона забрала ялинку з машинкою. На початку розмови чоловік погрожував Лідії Семенівні поліцією, але потім вгамувався і знітився.
Іти на серйозний конфлікт з матір’ю він не захотів, тим більше, що в нього самого було рильце в пушку. Добре, звичайно, що все так гарно закінчилося.
Але у мене не вкладається в голові, як рідний батько, вигадавши нісенітницю, відібрав у рідних дітей ялинку, в угоду чужій! Хіба це батько?
Кажуть, що тільки дружина може бути колишньою, а виявляється, що і діти можуть набувати цього статусу! Що ви скажете про вчинок батька?
