Колишній чоловік раптово вирішив будувати наші стосунки наново. Такий кумедний, я не можу! Сам мене зі скандалом покинув, а тепер намагається якось мене зацікавити у нових стосунках із ним.
Причому кинув із дитиною на руках, дав всього тиждень, щоб виселитися з квартири, і палець об палець не вдарив, аби хоч якось допомогти.
– Ти ж така самостійна, гроші заробляєш, нікого не слухаєшся, от і розбирайся сама тепер, – заявив мені “коханий” чоловік.
А історія почалася з того, що мені після декрету на роботі запропонували підвищення. Я з декрету вийшла, коли синові виповнився рік.
Мама тоді вийшла на пенсію і запропонувала мені вийти на роботу, а вона буде сидіти з онуком. А гроші нам тоді були потрібні, бо дитини ми не планували, це трапилося раптово, коли ми тільки кредит на машину взяли.
Рік якось перебивалися, батьки сильно допомагали, але все одно ледве зводили кінці з кінцями. Можна було б машину і продати, але тоді чоловік залишився б без роботи, громадським транспортом в область не накатаєшся.
Загалом, мамина пропозиція була просто порятунком для нас. Я попередила начальство та вийшла на роботу. Чоловік цьому тоді теж зрадів.
Я працювала місяців дев’ять, коли начальниця запропонувала мені тимчасове підвищення. Там її заступниця йшла в декрет, потрібна була надійна людина, яка в курсі роботи.
Я з радістю погодилася, бо таке підвищення, хай і на якийсь час, суттєво позначилося на моїй зарплаті. Чоловіку розповіла, але якось він не зрадів.
На роботі довелося проводити більше часу, бо обов’язків побільшало, що й не дивно за підвищену зарплату. Чоловік почав обурюватися, що я припинила слідкувати за будинком. Як це так, він прийшов з роботи, а йому нема чим вечеряти! Він навіщо взагалі одружився?
Хоча я намагалася не забивати на домашнє господарство, але періодично відбувалися накладки. Але це не привід для істерики, я вважаю.
Я не до подружок бігаю, а працюю. Син цілий день з моєю мамою, там його і погодують, а чоловік може і сам пару разів на тиждень потурбуватися про вечерю.
Але то я вечерю не приготую, то забуду прання закинути, а у чоловіка шкарпетки закінчилися, то вдома другий тиждень прибратися не можу. Приводи для скандалів перебували дедалі частіше.
При цьому ми ударними темпами виплачували кредит за машину, на якій їздить лише чоловік, я на роботу каталася громадським транспортом, бо чоловікові в інший бік їхати.
Звичайно, я отримувала більше, платила за кредит зі своїх грошей, ще й з переплатою. Але чоловік вважав за краще помічати не це, а немитий посуд.
Я намагалася встигати й вдома, і на роботі, але є нездійсненні місії, ця з таких. Все-таки я не робот, мені знайома втома. Хотілося доповзти до хати, поїсти, трохи побавитися з дитиною і раніше лягти спати, а не вислуховувати істерики чоловіка на тему відсутності шкарпеток.
Але остаточно його почало накривати, коли начальниця запропонувала мені переїзд із черговим підвищенням зарплати. Вона сама отримала підвищення, її переводять до іншої філії, а вона домовилася, щоб можна було забрати туди й мене.
Місто інше, незручності з переїздом, звичайно, проте зарплата ще вища. Та й чоловікові вона обіцяла щось підшукати. Пропозиція була з усіх боків приваблива. На крилах я летіла сповістити чоловіка новими звістками, але він якось скептично вислухав мене, а потім заявив, що ми нікуди не їдемо.
– Ми – це означає, що і ти теж. Нема чого мотатися по країні, якось і без твого підвищення проживемо.
Пам’ятаю я, як ми мешкали без мого підвищення. Щось мені не хочеться повторювати досвід. Тому чоловікові я відповіла, що він може залишатися, а от я поїду однозначно, я вже погодилася.
Тоді чоловік заявив, що він подає на розлучення і я маю тиждень, щоб разом із дитиною переїхати з квартири. Йому не має значення, куди, якими силами. Я ж самостійна, впораюся.
Мені допомогли батьки, начальниця увійшла в становище, впоралася я загалом. Переїхали із сином спочатку до батьків, потім до того міста, куди запрошували по роботі. Там і квартиру знайшли, і дитину у приватний садок влаштувала. Не все було гладко, але зрештою все вийшло, гріх скаржитися.
Колишній з’являвся раз на місяць. Писав повідомлення із запитанням, а чи отримала я його “щедрі” аліменти. Я відповідала так, на цьому діалог припинявся. Бачитися з сином він не рвався.
А десь тиждень тому почав писати просто так, до виплати аліментів ще багато часу. Почав розповідати, що якось ми неправильно живемо, адже в нас син. Дійшло до пропозицій знову жити разом. Він навіть згоден приїхати до нас, а начальниця обіцяла допомогти з місцем для нього.
Я засумнівалася, що таке можливо, адже не на рівному місці ми розлучилися. Чоловік пішов у якісь пояснення, з яких я зрозуміла, що уся проблема через те, що я почала заробляти більше за нього. Вирішила уточнити, чи це так.
– Проблема не в тому, що більше заробляєш, а в тому, що ти не послухалася мене. Я ж сказав, що ми нікуди не їдемо, а ти почала суперечити, хоча я голова сім’ї, – пояснив мені чоловік.
Довелося йому повідомити, що я й далі планую жити своїм розумом, а не слухати, що мені накаже чоловік. Так що чоловік зі своїм комплексом царя може йти якомога далі. Особливо після того, як він мене та сина з квартири виставив.
Мене обізвали останніми словами, після чого закинули у чорний список. Думаю, що тепер і щедрих аліментів не буде. Але я якось спробую це пережити.
