Не пізніше ніж вчора я вважала, що не маю ніякого права виганяти чоловіка і батька своїх дітей. Але поки не спробуєш на собі, то й не зрозумієш в чому вся суть.
Мій чоловік, чесно кажучи, давно або навіть завжди був ласий до випивки та інших жінок. Моя мати і свекруха переконували мене в тому, що так живуть 80% жінок, ніхто не жаліється. Основне щоб гроші приносив, вдома ночував і не бив. А я по молодості вірила.
Проходили роки, і я розуміла, що так жити не можна. Дивлячись на своїх подруг одноліток, їхніх турботливих і господарських чоловіків від мого в мене з’являлося почуття відрази.
Коли черговий раз він прийшов напідпитку, від нього тхнуло жіночими парфумами не самої високої якості, я не витримала, виставила його за двері разом з речами і його смердючим котом.
Хочу сказати, що підтримки я не отримала, бо мати дуже переживала про те що скажуть люди, що я в розлученні, що мене покинули, а це, треба сказати по колишнім міркам дуже неприємно для дівчини. От парадокс, бути розлученою соромно, а жити з деспотом, котрий не ставить тебе ні в що не соромно, хоча б перед собою.
Мені наразі 28 років, я маю дітей, я молода, красива і повна енергії. З моменту коли я виставила свого колишнього за двері в мене не тільки покращився стан здоров’я, а ще й значно зменшилися розтрати, тепер ми з дітьми могли собі дозволити значно більше.
Колишні свекри досі розказують яка я погана, що я виставила їх бідного сина з його ж квартири. Аякже з його квартири, яку мені подарувала бабуся ще перед весіллям. На це вони сказали, що він робив ремонт за свій кошт, тому треба якусь компенсацію.
Я зробила компенсацію, здерла старі шпалери, плітнуси, зняла килими, викинула старий комп’ютерний стіл і не полінувалася замовити доставку всього цього під двері свекрухи, хай отримують компенсацію за те, що він зробив за всі ці 7 років.