– Квартиру ми віддамо Кирилу, – сказала свекруха. – У нього троє дітей, а у вас із Андрієм усе є.
– У нас же іпотека, Валентино Петрівно!
– Зате ви працюєте.
Ольга тоді промовчала. Вона ще не знала, що невдовзі станеться таке, після чого Кирило сам попросить матір поділити квартиру між братами.
***
– Андрію, треба у вихідні з’їздити на ринок. У морозилці ні фаршу, ні м’яса не залишилося, – Ольга опустилася поряд із чоловіком на диван.
– У суботу не вийде. Ми до батьків їдемо.
– В ці вихідні?
– Так. У тата ж день народження. Мама ще два тижні тому нагадувала.
– Точно! Зовсім вилетіло з голови. А обов’язково їхати? – Ольга помітно засмутилася.
Андрій подивився на дружину з подивом.
– Звісно! До твоїх батьків ми ж їздимо на всі свята. Чому мої мають бути винятком?
Ольга нічого не відповіла й пішла на кухню.
За тринадцять років шлюбу вона так і не стала близькою до свекрухи. Валентина Петрівна майже ніколи не влаштовувала сцен і не говорила Ользі гидоти в обличчя. Вона просто вміла так поговорити із сином, щоб той знову їхав допомагати батькам.
То пральна машина зламалася, то треба було закінчити ремонт на кухні, то до пенсії залишалося кілька днів і потрібно було перехопити гроші.
Андрій допомагав без розмов.
Ольгу дратувало не це, вона розуміла, що є батьки. Її злило інше: в Андрія завжди були сили та гроші для сім’ї, яка звикла на нього розраховувати, тоді як їхні власні плани постійно доводилося відкладати.
У них були діти, іпотека, робота та звичайні сімейні витрати. Ніхто з них не жив розкішно, просто вони звикли справлятися самі.
До батьків чоловіка цього разу таки поїхали. Валентина Петрівна відчинила двері і відразу подивилася на годинник.
– Нарешті! Ми вже вас зачекалися.
– Мамо, тягнучки були, – спокійно пояснив Андрій.
– У вас завжди тягнучки!
Ольга зняла пальто й нічого не відповіла.
У вітальні вже зібралася рідня. За столом сиділи батько Андрія, старший брат Кирило з дружиною Мариною та ще кілька родичів.
– Привіт, братику! – Кирило ляснув Андрія по плечу. – Як життя?
– Робота, дім, діти, – все гаразд.
– А в мене все по-старому, – посміхнувся Кирило.
Так воно й було. За останні п’ятнадцять років він встиг попрацювати кур’єром, на будівництві, в таксі, але надовго ніде не затримувався.
У Кирила та Марини було троє дітей. Грошей постійно не вистачало, і Валентина Петрівна вважала, що старшому синові просто не пощастило.
– У Кирила тимчасові труднощі, – казала вона Андрію. – Допоможи, якщо можеш.
Андрій допомагав. Іноді Ольга дізнавалася про це вже після того, як гроші було перераховано.
Після привітань гості розійшлися по кімнаті. Ольга зібрала зі столу тарілки та понесла їх на кухню. Вже біля дверей почула голос Марини.
– Я вчора дзвонила до нотаріуса. Наступного тижня можна записатися.
– Добре, – відповіла Валентина Петрівна. – Тоді візьмемо документи та з’їздимо разом.
– А навіщо вам нотаріус? – поцікавилася Ольга, почувши слова свекрухи.
– Батьки хочуть оформити квартиру на Кирила, – сказала Марина. Свекруха кинула на неї застережливий погляд, але було пізно.
– На Кирила?!
– Так, – спокійно відповіла Валентина Петрівна. – А що тебе дивує?
– У вас же двоє синів!
– Я знаю.
– Тоді чому квартира дістанеться лише одному?
– Тому, що Кирилові потрібніше. У нього троє дітей, вони з Мариною постійно поневірятися по орендованих квартирах не можуть.
– У нас теж іпотека.
– Але ж ви обоє працюєте.
– Тобто, якщо людина має роботу, про неї можна забути? – Уточнила Ольга.
– Не пересмикуй мої слова!
Марина вирішила втрутитися:
– Олю, ми справді ледве справляємся. У Кирила робота – то є, то немає. Нам би хоч якесь своє житло.
– А може йому варто знайти роботу, на якій зарплата буде стабільною?
Марина насупилась.
– Ти думаєш, що він не намагається?
– Думаю, йому надто часто допомагають, тому він не дуже переживає через відсутність грошей.
– Дівчата, годі, – різко сказала Валентина Петрівна. – У батька ж сьогодні ювілей!
Ольга взяла рушник і відвернулася до раковини. Розмова продовжилася вже вдома.
– І ти просто погодишся? – спитала вона.
Андрій похмуро глянув на дружину.
– А що я маю зробити?
– Поговорити з ними!
Андрій помовчав.
– Я не хочу ділити квартиру батьків, доки вони живі. І не збираюся з ними через це сваритися.
– Я не говорю, що треба вимагати квартиру.
– А що ти хочеш?
Ольга відповіла не одразу.
– Справедливості!
– Мені також усе це неприємно. Але я не хочу перетворювати сімейні стосунки у боротьбу за спадок.
Ольга більше сперечатися не стала. Проте забути розмову на кухні не вдалося. За кілька днів вона зустріла знайому біля торговельного центру.
– Оль, ти не повіриш, кого я бачила.
– Кого?
– Кирила.
– Ну то й що?
Знайома дістала телефон.
– Ось це подивися.
На відео Кирило стояв біля таксі та обіймав незнайому жінку. Потім вони сіли в машину і поїхали. Ольга кілька секунд дивилася на екран.
– Це у них давно?
– Не знаю. Вчора зняла.
– Марина з ними була?
– Звісно, ні! Я думала, ти їй покажеш. Це ж гидко ходити ліворуч… коли троє дітей.
– Не буду я їй показувати це! – Ольга повернула телефон.
– Чому?
– Тому що це їхня родина.
Вона справді не хотіла втручатися, але за кілька днів знову згадала слова свекрухи: «Кирилові потрібніше». І тоді в неї з’явилася думка, від якої їй стало неприємно.
Якщо Кирило справді готовий отримати квартиру цілком, знаючи, що Андрій теж спадкоємець, значить, він просто користується ситуацією і не збирається поступатися.
За кілька днів Ольга приїхала до брата чоловіка.
– Олю? Що сталося? – здивувався Кирило, відчиняючи двері.
– Хочу поговорити.
– Заходь.
Ольга пройшла до кімнати.
– Ти знаєш, що мама має намір оформити квартиру на тебе?
– Знаю.
– І тебе це влаштовує?
– Батьки самі вирішили, – Кирило знизав плечима.
– А якби вони вирішили віддати її Андрієві?
– Не віддали б. У Андрія є де жити, а в нас троє дітей.
– У нас двоє, і ми плануємо ще одного!
– Навіщо вам третій?
– Ми дівчинку хочемо, а от ти навіщо трьох робив, якщо по бабах гуляєш від дружини?
Кирило демонстративно засміявся, і Ольга дістала телефон.
– Подивися! Досі смішно? – Вона ввімкнула відео.
Кирило побачив перші секунди і одразу відвів погляд.
– Звідки це у тебе?
– Не має значення.
– Видали!
– Кирило…
– Олю, я серйозно! Видали це. Ти хочеш зруйнувати мою родину?
– Ні! Я хочу, щоб ти поговорив із матір’ю.
– І що я маю їй сказати?
– Що квартира повинна ділитися навпіл із Андрієм.
– А якщо я не погоджусь?
– Тоді відео залишиться у мене, і Марина може побачити його…
– Ти мене шантажуєш? – Він глянув на неї, але Ольга витримала його погляд.
– Так! І мені самій це не подобається.
– Гаразд. Поговорю з мамою.
– Правда?
– Правда. Тільки якщо вона погодиться, ти видалиш відео при мені і присягнеш, що забула про це.
– Домовилися.
Розмова Кирила з матір’ю виявилася непростою.
– Кирюшо, навіщо тобі відмовлятися від квартири? Я ж для тебе намагаюся.
– Мамо, я не відмовляюся. Я просто не хочу, щоб Андрій опинився ні з чим. Ти ж сама вчила нас, що між братами все має бути чесно!
Валентина Петрівна довго сперечалася, але Кирило не відступав.
– Якщо ти таки оформиш квартиру на мене, я потім сам віддам Андрію половину. Навіщо доводити до цього? Зроби одразу справедливо!
Зрештою мати погодилася. Документи оформили так, щоб квартира дісталася обом братам у рівних частках.
Коли Андрій дізнався про це, довго не міг повірити.
– А Кирило чому раптом вирішив відмовитися від половини?
– Може, совість прокинулася, – Ольга знизала плечима.
– У нього?!
Вона посміхнулася.
– А чому б ні?
Наступного сімейного свята Валентина Петрівна сама заговорила про це за столом.
– Ось у мене який Кирило! – з гордістю сказала вона. – Сам наполіг, щоб квартиру поділили між ним та Андрієм. Хоча міг би забрати все!
Андрій глянув на брата.
– Не чекав.
– Все для вас, – промимрив Кирило.
Ольга відвернулася, щоб не розсміятися. Кирило помітив це і з осудом глянув на неї. Більше вони про відео не говорили.
Кожен одержав те, чого хотів. І ніхто за столом так і не дізнався, чому саме Кирило раптом став таким справедливим…
Як ви вважаєте, слушно вчинила Ольга? Залишайте свої думки в коментарях, ставте вподобайки!
