Моя подруга, Світлана, вийшла заміж за Івана в двадцять два роки. З майбутнім чоловіком зустрічалася два роки, і не було такого випадку, щоб Іван запізнився на побачення, крім першого.
Своїми секретами вона ділилася зі мною, а я слухала її розповіді, раділа за них, чекала запрошення на весілля, а одна розповідь мені особливо запам’яталася.
Іван, після знайомства, призначив перше побачення Світлані біля кінотеатру «Зоря», дуже популярне, в той час, місце для зустрічей закоханих.
Світлана дівчина пунктуальна і в призначений час була біля кінотеатру, а ось Іван запізнювався. Минуло більше години, а Іван не прийшов, чекати більше Світлана не стала, пішла.
Настрій у Світлани не було, було тільки бажання сказати кавалеру про його неорганізованність і неповагу до неї.
Настав вечір, Іван прийшов з квітами до гуртожитку, де проживала Світлана, стояв біля під’їзду до тих пір, поки подруги Світлани не змусили її вийти, і поговорити.
Іван розповів, що він би і не спізнився, але коли перелазив через паркан, щоб не обходити велику територію, зачепився, і порвав штани, а прийти в обірваному вигляді не зміг.
Тому довелося повернутися, і привести себе в порядок. Світлана, вислухавши, більше не сердилась, і в подальшому їх стосунки складалися добре.
